This page has been robot translated, sorry for typos if any. Original content here.

Економіка підприємства - Макаровська Т.П.

 

1.2. Управління підприємством

Сутність і функції процесу управління підприємством як складною системою.

Структура системи управління, її класифікаційні ознаки.

Різновиди управління на підприємстві.

Методи управління підприємством.

Організаційна структура управління підприємством.

Вищі органи державного управління підприємствами.

Шляхи вдосконалення управління підприємством.

Сучасне підприємство та його основна організаційна структура — виробництво належать до категорії складних систем. Ця обставина повинна бути врахована в аналізі особливостей функціонування підприємства, оцінці його економічної ефективності й економічного управління. Поняття "система" передбачає цілісність об'єкта, що складається з багатьох взаємопов'язаних та взаємодіючих елементів. Функціонування цього об'єкта визначається сформульованими місією та цілями.

Окрім цілісності система характеризується структурою, певними властивостями (параметрами), зв'язками між елементами як всередині системи, так і зовні. Структура системи може бути класифікована за різними ознаками (табл. 2).

Таблиця 2

Класифікаційна ознака

Види систем

За кількістю рівнів ієрархії За ступенем централізації управління За принципами поділу на підсистеми За кількістю цілей функціонування

Однорівневі, багаторівневі Централізовані, децентралізовані, змішані Функціональні, об'єктні Одноцільові, багатоцільові

Більшість підприємств належить до багаторівневих ієрархічних структур з такими характерними рисами:

  1. автономність окремих підсистем (елементів);
  2. пріоритет вищих за рівнем підсистем порівняно з нижчими;
  3. керованість нижчих за рівнем підсистем з боку вищих.

З умови пов'язаності підсистем підприємства між собою, а також із системою-резидентом можна визначити певні вимоги до відносин між підсистемами, що суттєво впливають на ефективність управління підприємством:

  1. необхідність чіткого узгодження цілей між рівнями підсистем та системою загалом;
  2. забезпечення інформаційної сумісності підсистем, можливості оперативної обробки та передання даних у наступні ланки системи;
  3. застосування єдиної формалізації структури інформації у вигляді типових документів, форм обліку, показників контролю функціонування підсистем і підприємства загалом;
  4. обробка інформації, що надходить у режимі реального часу. Організація управління підприємством залежить від складності його структури, масштабу й виду діяльності, наявності зв'язків з іншими суб'єктами господарської діяльності. Для більшості підприємств характерні три основні види управління їх діяльністю: виробниче, організаційне й економічне. У складних умовах України відбувається процес становлення нового для неї корпоративного управління, для якого характерною є корпоративна організація власності. Це — об'єднання фінансових і промислових підприємств, промислових і торговельних підприємств, створення банками лізингових фірм, венчурних компаній, спільна участь кількох підприємств у створенні акціонерного капіталу одного підприємства. Права учасників таких об'єднань залежать від відсотка акцій, що їм належать.

Основні завдання виробничого управління:

  1. управління розвитком підприємства (розширення асортименту продукції, що випускається, за рахунок випуску якісніших виробів, тобто поліпшення їх якісних та споживчих характеристик, застосування вдосконалених технологій виготовлення продукції, автоматизації виробництва);
  2. підвищення конкурентоспроможності продукції;
  3. забезпечення більш ефективного використання устаткування, наявних виробничих площ;
  4. систематичний контроль технічного стану устаткування, забезпечення його технічного обслуговування й ремонту;
  5. забезпечення підвищення продуктивності праці основного та допоміжного персоналу;
  6. зниження всіх видів виробничих витрат;
  7. оптимальне планування, чіткий облік та нормування основних технологічних операцій;
  8. управління технологічною підготовкою виробництва продукції;
  9. оперативне диспетчерське регулювання всіх матеріальних потоків та технологічних операцій починаючи від складів із сировиною, матеріалами, напівфабрикатами і закінчуючи процесами збирання, контролю готової продукції та її виходом з виробничих цехів на склад готової продукції.

Основні завдання організаційного управління:

  1. вибір форми організації управління підприємством і виробництвом;
  2. визначення відносин і зв'язків між структурними підрозділами підприємства;
  3. визначення функцій кожного елемента структури для підтримання нормальної діяльності підприємства;
  4. розподіл основних функцій управління між управлінськими підрозділами та окремими працівниками підприємства;
  5. забезпечення необхідної координованості дій підрозділів підприємства;
  6. підбір, розстановка та навчання кадрів;
  7. здійснення контролю за якістю та ефективністю роботи підрозділів управління підприємством;
  8. формування механізму відносин з іншими організаціями, постачальниками сировини, матеріалів, комплектуючих, зі споживачами продукції, джерелами фінансування.

Основні завдання економічного управління:

  1. виявлення впливу основних економічних показників (обсягу випуску продукції, постійних та змінних витрат, ціни, прибутку) на забезпечення беззбитковості, прибутковості підприємства, його самоокупності та самофінансування розвитку виробництва;
  2. обгрунтування доцільності обсягів виробництва, співвідношення постійних та змінних витрат у собівартості кожного виду продукції;
  3. обгрунтування найраціональнішої для підприємства форми організації виробництва (кооперації, спеціалізації тощо);
  4. вибір найдоцільнішого варіанта оснащення підприємства машинами та устаткуванням;
  5. обгрунтування ефективності інвестиційних проектів з реконструкції підприємства, модернізації устаткування й оновлення продукованої продукції;
  6. пошук наявних резервів підвищення економічної ефективності виробництва;
  7. розробка шляхів поліпшення якості продукції;
  8. обгрунтування й подальший розвиток нормативної бази підприємства (матеріальних, фінансових та трудових витрат на виготовлення одиниці продукованої продукції);
  9. обгрунтування ціноутворення продукованої підприємством продукції;
  10. систематичний аналіз господарської діяльності та фінансового стану підприємства з визначенням показників рентабельності виробництва й оборотності капіталу;
  11. аналіз використання матеріальних ресурсів, розробка пропозицій щодо зниження матеріаломісткості, енергомісткості продукованої продукції, витрат на матеріальні ресурси;
  12. планування розподілу прибутку за фондами накопичення та споживання, розробка перспективного, поточного та оперативного планів діяльності підприємства;
  13. організація обліку й контролю економіко-виробничої діяльності за окремими видами продукції та по підприємству загалом. Однією з характерних рис діяльності підприємства є поділ праці.

Розрізняють дві форми поділу — горизонтальну і вертикальну.

Горизонтальна форма поділу праці пов'язана з розкладанням роботи на окремі завдання. У результаті такого поділу формуються окремі підрозділи підприємства, які виконують певні частини загального завдання. Після цього постає потреба координування дій виконавців для досягнення поставленої мети. Це призводить до появи і відокремлення управлінської праці від виконавчої, що відповідає вертикальному поділу праці на підприємстві.

В управлінні сучасним підприємством необхідно дотримуватися таких принципів:

  1. чіткого розподілу праці серед виконавців;
  2. додержання дисципліни і порядку;
  3. ознайомлення працівників з їх повноваженнями і відповідальністю в межах їх призначення;
  4. використання мотивації високопродуктивної праці;
  5. забезпечення рівної справедливості для всіх працівників;
  6. впевненості у стабільності роботи;
  7. дотримання взаємовідносин з працівниками з урахуванням виробничої ієрархії;
  8. заохочування ініціативи.

В управлінні підприємством виокремлюють такі основні функції:

• планування — визначення мети діяльності підприємства;

  1. організація — визначення і розподіл серед виконавців окремих завдань, повноважень та відповідальності;
  2. мотивація — створення умов, за яких виконавці зможуть і бажатимуть виконувати пропоновану їм роботу якнайкраще;
  3. аналіз і контроль — вимірювання та порівняння результатів наміченої діяльності із запланованими показниками; коригування діяльності в разі виявлених відхилень від плану.

Таким чином, управління підприємством відображає сукупність взаємопов'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.

Методи управління на підприємстві — це способи впливу на окремих працівників і трудовий колектив загалом, необхідні для досягнення цілей підприємства. Оскільки методи управління спрямовані на людей, то основою класифікації цих методів є внутрішній зміст мотивів, якими керується людина у процесі виробничої діяльності. За змістом ці мотиви поділяються на економічні, соціальні та примусові. Відповідно розрізняють економічні, соціально-психологічні та адміністративно-правові (організаційні) методи управління.

Економічні методи управління реалізують матеріальні інтереси участі людини у виробничих процесах шляхом використання товарно-грошових відносин.

Соціально-психологічні методи управління реалізують мотиви соціальної поведінки людини: матеріальне заохочення, змістовний характер праці, можливості для прояву ініціативи, кваліфікаційне зростання тощо.

Адміністративно-правові (організаційні) методи управління реалізують мотиви примусового характеру. їх існування зумовлюється зацікавленістю у спільній організації праці. Ці методи поділяються на регламентуючі (подання методичної, інструктивної, законодавчої допомоги працівникам) і розпорядчі (розподіл завдань, контроль за їх виконанням, застосування в разі потреби адміністративних, матеріальних та карно-правових санкцій).

Система управління підприємством складається з певних елементів, структурованих по вертикалі й горизонталі залежно від взаємовідносин і взаємопідпорядкованості суб'єктів управлінського впливу. Створена в такий спосіб ієрархічна структура управління називається організаційною.

Розрізняють кілька типів організаційних структур управління. Найпростішою є лінійна. її використовують на невеликих підприємствах з нескладною технологію і організацією виробництва. Між елементами лінійної організаційної структури управління існують лише одноканальні взаємодії. Іншими словами, на підприємстві кожний підлеглий має лише одного лінійного керівника, який виконує водночас адміністративні та всі інші керівні функції у відповідному підрозділі. До переваг лінійної організаційної структури управління належать чіткість взаємовідносин, оперативність і несуперечливість управлінських рішень і надійний контроль. Недолік цієї організаційної структури полягає в тому, що керівник окрім основних координуючих функцій повинен відволікатися на виконання додаткових робіт з кадрами, з обліку, контролю якості тощо.

Лінійно-штабна (лінійно-функціональна) організаційна структура управління покликана допомогти лінійному керівникові у вирішенні зазначених додаткових виробничих завдань. Для цього при лінійному керівництві створюється функціональна служба (штаб), яка формує відповідні управлінські рішення, але безпосередньо не віддає розпоряджень, тобто має лише дорадчі права. Перевага такої організаційної структури управління полягає в можливості для лінійного керівництва сконцентруватися на поточних виробничих справах. До недоліків належать збільшення управлінських витрат на утримання штабів і зниження оперативності у процесі прийняття управлінських рішень. Проте така структура поширена і ефективно діє у масовому виробництві, де технологічні зміни незначні, а обсяги продукованої продукції великі.

Функціональна організаційна структура управління так само передбачає наявність штабів, але їх персонал має права прийняття рішень і керування. При такій організаційній структурі управління кожний виробничий підрозділ може одночасно отримувати розпорядження від кількох керівників функціональних підрозділів (штабів) підприємства. Перевага такої структури полягає в тому, що забезпечують адекватне і компетентне керівництво з кожної проблеми, що виникає на підприємстві. До недоліків належить суперечливість, а іноді й неузгодженість рішень, зниження оперативності в реалізації управлінського рішення.

Дивізіональна організаційна структура управління будується не за функціональною ознакою, а за принципом групування виробничих підрозділів. Наявність цієї форми організаційної структури пов'язана з процесом укрупнення підприємств у разі диверсифікації, комбінування виробництва, створення корпорацій і конгломератів. На цих підприємствах розподіл управлінської праці поглиблюється так, що вищі ланки управління займаються лише загальними питаннями (фінансовими, юридичними, кадровими), а решту своїх функцій делегують керівникам виробничих підрозділів, які, у свою чергу, мають власну структуру управління.

Матрична структура управління передбачає поряд з лінійними керівниками і штабами створення тимчасових проектних груп, які формуються із спеціалістів певних функціональних підрозділів. Тимчасова робота пов'язана, як правило, з розробкою нових видів продукції. Після завершення цих робіт спеціалісти повертаються до своїх функціональних підрозділів.

Широке коло управлінських рішень, прийняття та реалізація яких виходять за межі компетенції підприємств, виробляють і здійснюють вищі органи загальнодержавного управління України. Президент України як глава держави керує всіма сферами діяльності суспільства, включаючи економіку. Верховна Рада України формує законодавчу базу і в такий спосіб бере участь в управлінні опосередковано. Центральну виконавчу владу представляє Кабінет Міністрів України. Він практично координує і спрямовує діяльність господарюючих суб'єктів, спираючись на міністерства, державні комітети, агентства тощо.

Основними складовими діючої системи загальнодержавного управління сферою економіки є галузеві та функціональні міністерства, очолювані міністром, який має кількох заступників. У складі кожного міністерства працюють різні відділи: планово-економічний, технічний, маркетингу, зв'язків із зарубіжними країнами, фінансовий, праці, заробітної плати та ін.

До вищих органів державного управління підприємствами належать також державні комітети та інші центральні органи, які за статусом прирівняні до Державного комітету України. Серед них Державний комітет будівництва, архітектури та житлової політики України, Державний комітет України із земельних ресурсів, Державний комітет України з енергозбереження, Державний комітет із стандартизації, метрології та сертифікації України, Національне космічне агентство, Державне казначейство України та ін. Функціонують також центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом: Антимонопольний комітет, Державна податкова адміністрація, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна, Служба безпеки та ін.

Конкретні функції, які виконують центральні органи державного управління, здебільшого визначаються їх назвою.

Удосконалення управління підприємством має відбуватися за такими основними напрямами:

  1. удосконалення організаційної структури управління підприємством;
  2. оптимізація організації менеджменту і бізнес-процесів через поліпшення системи планування, обліку і контролю за основними показниками діяльності підприємства;
  3. удосконалення управління виробничими ресурсами і запасами;
  4. підвищення ефективності управління інноваційними процесами на підприємстві, поліпшення якості вироблюваної продукції. Удосконалення організаційної структури підприємства означає насамперед необхідність встановлення оптимальної чисельності управлінського апарату, а також чисельності працівників виробничих підрозділів згідно з діючими нормативами.

Поліпшити систему планування, обліку і контролю за основними показниками діяльності підприємства можна за допомогою широкого і всебічного впровадження обчислювальної техніки, розвитку комп'ютерних мереж зв'язку, застосування сучасних програмних засобів: технологій управління та інформаційних технологій. Насамперед це стосується системи організації фінансового менеджменту, бюджету-вання, управління фінансовими потоками та витратами.

Удосконалення управління виробничими ресурсами і запасами означає раціональне використання всіх видів матеріальних ресурсів, застосування енергозберігаючих технологій, регулювання виробничих запасів згідно з прогресивними нормами.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine