This webpage has been robot translated, sorry for typos if any. To view the original content of the page, simply replace the translation subdomain with www in the address bar or use this link.

Зовнішньоекономічна політика - Храмов В.О.

1.2. СВІТ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

1.2.1. Взаємозв'язок світу політичного і світу ЗЕП

Розуміння феноменів ЗЕП пов'язане як зі світом політичним, так і зі світом ЗЕП. При цьому зауважимо, що коли світи політичний і ЗЕП виокремлюються як самостійні підсистеми людського соціуму, ідеться про їх розмежування лише в сенсі веберівських "ідеальних типів". По суті, це абстрактні конструкції, що не завжди збігаються з практикою, а їх виокремлення зумовлене найголовніше необхідністю пізнання світу ЗЕП. Світи політичний і ЗЕП не існують і не можуть існувати один без одного, вони нерозривно взаємопов'язані. Цікаво й те, що світ ЗЕП тісно пов'язаний зі світом економічним.

Зазначимо, що окремі феномени можуть стосуватися водночас і сфери світу ЗЕП, і сфери світу політичного як сполучні ланки. Між цими системами-світами простежується певна спільність структурних компонентів, до яких належать держава, політичні партії, механізми політичного ділового циклу, клуби лобістів, засоби масової інформації, спілки підприємців, промисловців тощо. Тісний, нерозривний зв'язок трьох підсистем — світів економічного, політичного і ЗЕП — на прикладі пострадянських держав засвідчує, що після перетворень старих структур на шляху демократизації ці країни стикаються з одними й тими самими проблемами.

Політика проникає в усі сфери життя, зокрема й зовнішньоекономічну діяльність. У Арістотеля, наприклад, громадське життя вкладалося в межі політичного і ставилося на службу державі. На його думку, навіть якщо для однієї людини благом є те саме, що й для держави, то важливішим і повнішим уявляється все-таки благо держави. При всій значущості цього підходу сучасне бачення політичного світу свідчить про те, що це особлива нива життєдіяльності, пов'язана з владними відносинами, державою і державним устроєм, з тими інститутами, принципами, нормами тощо, що покликані гарантувати життєздатність співтовариства людей, реалізацію їхніх інтересів і цілей. У цьому полягає розуміння того, що політика стосується тих явищ, інститутів, організаційних форм і відносин у суспільстві, згідно з якими оцінюють владу й авторитет. Вони існують у суспільстві для утвердження і підтримки порядку й реалізації інших важливих цілей, насамперед економічних та зовнішньоекономічних.

Політичний світ — це множина взаємодіючих політичних явищ, складне багатошарове (різноманітне й водночас мінливе) суспільне та культурне явище, яке неможливо розглядати за допомогою чітко окресленого аналізу. Це поняття охоплює такі категорії, як влада і владні відносини, державно-політична організація суспільства і комплекс її інститутів: державний, партійний, правовий і корпоративно-діловий механізм прийняття рішень тощо. Структурними компонентами політики загалом, а отже, і ЗЕП, є суб'єкти, об'єкти й ресурси (матеріально-технічні, організаційно-адміністративні, людські й духовні). Основа їх складається із загального взаємозв'язку соціальних груп, інститутів, приватних і публічних сфер діяльності. З цього погляду політичне в різних сферах, зокрема й у зовнішньоекономічній діяльності, має такі визначники: директивні, функціональні й комунікативні. Ці визначники, у свою чергу, містять у собі цілепокладан-ня, а також засоби й методи реалізації цих цілей.

З огляду на розглянуті аспекти для характеристики феноменів світу ЗЕП визначальне значення має принцип всеохоплюваності, або загальної обов'язковості в системі міжнародних економічних відносин. Важливо зазначити, що як немає аполітичного суспільства, так немає й аполітичної економіки та зовнішньоекономічних відносин. Отже, усі сфери й форми суспільної життєдіяльності тією або іншою мірою мають політичну основу. Основна функція політики полягає в тому, щоб забезпечити єдність суспільства, поділеного на різнорідні групи, прошарки, класи.

Життєздатне суспільство щодо ЗЕП має бути єдиним як політичне співтовариство. Це твердження дуже гнучке й може оцінюватися по-різному. Проте всі варіанти його використання об'єднує одне — вони означають оцінку суті. Хтось досліджує і "зважує" якесь явище ЗЕП й визначає його за певними критеріями або ознаками. При цьому критерії можуть істотно різнитися. Деякі з них можуть бути моральними: якою мірою правильними чи морально прийнятними є дії суб'єкта ЗЕП. Окремі критерії пов'язані з результативністю, а деякі — з поняттями справедливості й рівності, прийнятності щодо стандартів суспільства, відповідності поняттям соціально-політичної гармонії, стабільності тощо.

У контексті спільної оцінки політичне в зовнішньоекономічній сфері виконує роль загальнообов'язковості рішень держави для всіх суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, де використовуються публічні матеріальні засоби: закони, апарат насильства, нормативи, тарифи тощо.

З огляду на викладене можна стверджувати, що світ ЗЕП охоплює широкий діапазон інститутів, процесів, явищ, відносин тощо як регулятивів, здатних націлити політичний механізм на перетворюючі дії у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

1.2.2. Аналіз напрямків процесу формування і реалізації ЗЕП

А. Обставини аналізу

Зовнішньоекономічний світ у політичних координатах — це світ ЗЕП. Як реагувати на цей світ, на загрози й виклики, які він несе державі, суспільству, людству? Нарешті, чи існує наука, яка могла б відповісти на них? На жаль, наука, що сформувалася на базі індустріального суспільства, наука ідеальних моделей не може розв'язати багато сучасних проблем як загалом, так і щодо ЗЕП зокрема. Саме через це дедалі явніше постає питання про аналіз напрямків процесу формування та реалізації сучасної ЗЕП як складової стратегії розвитку.

Підвищені вимоги до теорії й практики ЗЕП зумовлюють певні обставини:

• необхідність усвідомлення глибинних змін, що відбуваються у світі, оскільки це багато в чому зумовить ЗЕП України у XXI ст.;

• освоєння контексту світу ЗЕП, що не тільки зумовить вибір відповідних стратегічних орієнтирів, а й надасть більш повну і динамічну картину розвитку безпеки і, зокрема, безпеки розвитку країн;

• необхідність вироблення нових підходів щодо формування та реалізації сучасних концепцій ЗЕП;

• фокус предмета ЗЕП повинен зміститися від фрагментарної, технократичної, порівняльної до наддержавної, або глобальної, ЗЕП. При цьому в центрі уваги інтелектуалів перебуватимуть уже не національні держави, а ймовірно, всесвітні організації.

Б. Аналіз основних напрямків формування і реалізації ЗЕП

Розглянемо основні напрямки формування та реалізації ЗЕП.

Меркантилізм — історично перший напрямок формування та реалізації ЗЕП, що проявився у феодальному суспільстві. Його прихильники виходили з того, що добробут держави ототожнюється з грошима, залежить від максимально можливого нагромадження багатства (золота, срібла). Саме тому вони вважали, що ЗЕП, яка здійснюється засобами зовнішньої торгівлі, має орієнтуватися на нагромадження дорогоцінних металів шляхом здійснення політики обмеження імпорту і розширення експорту за допомогою втручання держави і її контролю за станом зовнішньої торгівлі.

Основним засобом обмеження доступу іноземних товарів на внутрішній ринок було мито. З колоній могли ввозитися товари лише з метрополії. На шляхах постачань з інших країн зводились обмежувальні, часто навіть заборонні бар'єри.

Протекціонізм — другий напрямок, завдання якого полягало не в нагромадженні грошей державою, а в захисті національної економіки. В основу такого процесу було покладено політику захисту внутрішньої економіки за допомогою мита і кількісного обмеження імпорту, а іноді й експорту.

Вільна торгівля — третій напрямок, концепцію якого розробили А. Сміт і Д. Рікардо. Головна ідея їхнього вчення полягала в тому, що найбільший прибуток отримують країни, які беруть активну участь у міжнародному поділі праці на основі витрат виробництва або, як вони висловлювалися, витрат праці (абсолютних — за А. Смітом і відносних — за Д. Рікардо). Погляди Д. Рікардо у подальшому розвинули шведські вчені Е. Хек-шер і Б. Олін (вони сформулювали так звану теорію чинників виробництва), а також представники неоліберальної школи.

Погляди цих вчених суперечили поглядам як меркантилістів, так і представників протекціонізму. Ліберали рекомендували державі максимально обмежити втручання в економіку, зокрема в зовнішньоекономічну діяльність, передусім у зовнішню торгівлю. Втручання допускалося лише в окремих випадках: для забезпечення безпеки й зміцнення обороноздатності країни або нейтралізації державної підтримки експорту, що здійснюється іншою державою.

Агресивний протекціонізм — четвертий напрямок, що захищає інтереси найрозвиненіших, монополізованих галузей економіки. Мета такої політики полягає в тому, щоб за рахунок високих цін на внутрішньому ринку отримувати монопольно високий прибуток. Це дає змогу агресивно наступати на позиції конкурентів на світовому ринку.

Колективний протекціонізм — п'ятий напрямок, який є результатом діяльності інтеграційних груп суб'єктів ЗЕП. Для нього характерна більш-менш повна лібералізація взаємної торгівлі (вільна торгівля) при одночасному здійсненні узгодженої єдиної протекціоністської політики щодо країн, які не є повноправними членами тієї чи іншої спільноти (наприклад, Європейського Союзу).

Отже, аналіз напрямків процесу формування та реалізації ЗЕП засвідчує, що він не є статичним явищем, а динамічно розвивається.

Тому його адекватне освоєння потребує врахування нових обставин, тенденцій, закономірностей.



 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine