Главная Культурология Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Українська та зарубіжна культура - Вечірко Р. М.

Народний світогляд українців

Народний світогляд українців має два основні історичні пласти: міфологічний (демонологічний у ньому) та християнський, які ґрунтуються на двох основах походження: первинної — індоєвропейської і пізнішої — слов’янської. Тому українська космологія не тільки землеробсько-патріархальна, а й глибинно, як індоєвропейського кореня, також скотарсько-патріархальна.

Демонологічний — притаманний найдавнішим часам, коли люди персоніфікували як надзвичайні природні явища, так і конкретні предмети навколишнього світу.

В основі міфологічного шару лежала потреба обожнювання природних, переважно небесних, стихій, уособлених в образах богів. Система уявлень про богів — міфологія — уже відтворює їх певну ієрархічність, визначаючи головних богів і другорядних. Головні боги (при всіх різночитаннях візьмемо один з них) — Див і Сварог — називалися просто Богом. Давній культ був монотеїстичним. Існував один прабог неба — Див. Керуючи Всесвітом, він виявляв себе як Сварог — зодіак з його 12 сузір’ями і Сонцем, Оком, що летить, оберігаючи Прадерево Всесвіту.

У пантеоні богів астрального культу Русі були: Лада — життєвий початок природи, втілення двох першоджерел Всесвіту — вогню і води в одній особі, матері Сонця; Див — яскраве сплетіння (екватор); Сварог — зодіак (екліптина), Дана (Леля) — втілення води; Полель — втілення світла. Водночас пантеон цих богів має глибоке індоєвропейське коріння, зокрема: Перун — батько Сонця, Місяця і Зорі є трансформацією бога пастуха і воїна Індри (за «Рігведою» арійців-скотарів).

Християнський пласт абсолютизував цю ієрархічність і разом з тим максимально пристосував її до своїх потреб, значною мірою зруйнувавши його цілісність і поетичність.

Через віру, шляхом виконання магічних дій, український етнос намагався захистити людину і її землеробську діяльність від негативних проявів природи. Ці дії насамперед реалізувалися через систему прикмет, віщувань і передбачень, які надзвичайно поширені в українській звичаєвій культурі.

Важливу роль у звичаєвій культурі українців відігравали різні обрядові дійства, що були пов’язані з весільним або поховальним циклом: освячували перехідні, етапні моменти в житті людини та її трудової діяльності тощо. Обрядова культура українців глибоко філософічна, досить розвинута у варіативних виявах, відтворює духовний зв’язок між поколіннями та коловорот річного землеробського життя, вбачаючи в землеробській праці в цілому сенс людського існування. У календарно-обрядовій культурі лежить землеробська основа, а в родинно-обрядовій переважає філософія родинних взаємин, ідеали краси, здоров’я, моралі, у першу чергу моральних підвалин праці.