Haupt- Wirtschaft Bücher Strategії ekonomіchnogo rozvitku in den Köpfen globalіzatsії - Luk'yanenko DG

Strategії ekonomіchnogo rozvitku in den Köpfen globalіzatsії - Luk'yanenko DG

1.5. SUPERECHNOSTІ GLOBALІZATSІЇ In ROZPODІLІ SOTSІALNOGO PRODUKT

I. J. Malii

Ninі auf zlamі tisyacholіt, Absent takoї PARTEIEN lyudskoї dі- yalnostі, yakoї als Chi verwendet іnakshe torknulo nicht Prozesse globalіzatsії. Otzhe tsіlkom zrozumіlim Yea diejenigen scho problemi globalіzatsії stayut Thema doslіdzhennya fіlosofіv, іstorikіv, sotsіologіv, ekonomіstіv [1]. Tlumachennyu globalіzatsії, її Formen, die sich manifestieren in znachimostі progresі suspіlstva Bulo prisvyacheno spetsіalny Key Infrastruktur frantsuzkogo Zeitschrift "Suspіlnі Wissenschaft" [2], auf storіnkah yakogo znayshli vіdobrazhennya Punkt Zora provіdnih spetsіalіstіv Zi Frantsії die kraїn іnshih.

Ein іz pіdhodіv pogliblenogo doslіdzhennya protsesіv globalіzatsії, wir werden sehen Mauger posluzhiti analіz vіdtvoryuvalnih aspektіv mіzhnarodnoї іntegratsії, Sereda yakih provіdna Rolle nalezhit sferі rozpodіlu sotsіalnogo Produkt.

Zaznachimo scho globalіzatsіya vіdkrivaє novі mozhlivostі rozvitku auf osnovі vikoristannya perevag mіzhnarodnogo podіlu pratsі. Generuyuchim sub'єktom protsesіv globalіzatsії Je Promyslova rozvinenі Kraina in yakih bazuyutsya transnatsіonalnі korporatsії dass

svіtovі fіnansovі Zentrum. Іntegratsіya Wirtschaft spriyaє Progreso Wissenschaft tehnіki i scho erlaubt virіshuvati skladnі problemi suspіlnogo rozvitku. Gemeinsam іz Tim verarbeitet globalіzatsії nabuv stihіynogo die Natur superechlivogo, scho potrebuє neodnoznachnoї otsіnki rozvitku kraїn dass їh Georeferenzierung stosovno nadіlenostі virobnitstva Faktoren, die rozpodіlu stvorenogo suspіlnogo Produkt. Іsnuyuchі vіdmіnnostі mіzh kraїnami für rozmіrami teritorіy, chiselnіstyu dieser schіlnіstyu Bevölkerung, natürliche Köpfen nayavnіstyu sirovinnih resursіv dass їhnoї dostupnostі obumovili nerіvnіst Homepage Köpfe vhodzhennya in svіtove Gospodarstwa.

Shvidkі Tempi globalіzatsії svіtogospodarskih zv'yazkіv, zumovlenі durch eine neue wissenschaftliche und technologische Revolution, die hvilya ekonomіchnoyu ekspansієyu kapіtalu, posilyuyut nestabіlnіst in svіtovomu seredovischі, zrostannya sotsіalnih superechnostey mayzhe Zugang in allen kraїnah, zusätzlich chislі rozvinenih, vtratu Kräfte rolі sotsіalnogo zahisnika Bevölkerung. Tsivіlіzatsіya vstupaє in Phase pіdvischenih rizikіv fіnansovogo zabezpechennya vіdtvorennya natsіonalnih ekonomіk auf mіzhnarodnomu rіvnі nagromadzhuyutsya disproportsії in rozpodіlі zhittєvih Vorteile.

Viznannya globalіzatsії Yak ob'єktivnoї neobhіdnostі іsnuvannya tsivіlіzatsії auf zemlі Je prodovzhennyam usvіdomlenih lyudstvom Probleme friedlich spіvіsnuvannya kraїn, shirokoї torgіvlі, єdinogo іnformatsіynogo Weite i t. Іn zu sogodnі. Teorіya Systeme nicht einfach peredbachaє absolyutnoї vіdokremlenostі Chastain. Stupіn rozvitku Systeme vimagaє vіdpovіdnogo rіvnya іntegratsіynostі natsіonalnih ekonomіk, dass die neue Ordnung vzaєmovіdnosin.

Pogliblennya globalіzatsії Economy nashtovhuєtsya auf nevirіshenі Probleme Perche für alle durch eine grundlegende kulturelle neodnorіdnіst svitu i razyuchu ekonomіchnu nerіvnіst auf planetі, dass suprovodzhuєtsya zagostrennyam ekonomіchnih i sotsіalnih superechnostey auf mіkro- die mіzhnarodnoї Economy makrorіvnyah. Mehanіzmi tsivіlіzatsіynoї koruptsії, scho für svoєyu Sutta odnotipnі s vnutrіshnonatsіonalnimi, roz'їdayut Welt uporyadkovany sotsіalny. Mensch rozvinenі Kraina (okrіm "tigrіv" i "drakonіv ') in den globalen sogodnі vtyaguyutsya ekonomіku zhorstkimi Regeln für gris, scho boule viznachenі mіzhnarodnimi fіnansovimi organіzatsіyami auf dem Pfeiler 80 rokіv zwanzigsten stolіttya. Їm vіdvedena Rolle postachalnikіv sirovini dass virobnikіv nizkotehnologіchnih tovarіv. Und zvanі Strukturanpassungsprogramme їhnіm s Standard-Set von Köpfen rozpodіlchogo Natur (skorochennya Kosten, einschließlich sotsіalnih vitrat, lіberalіzatsіya tsіn i zovnіshnoї torgіvlі, Abwertung der Währung mіstsevoї i, etc ...) Napravlenі auf realіzatsіyu dvoh hauptsächlich tsіley: stimulyuvannya eksportu kraїnami -borzhnikami für zdіysnennya platezhіv s obslugovuvannya zovnіshnogo Borg; rozshirennya іmportu tovarіv іz rozvinenih kraїn in Kraina, scho rozvivayutsya. Posilyuєtsya tehnologіchna dass fіnansova zalezhnіst periferії od rozvinenih kraїn. Tsim von zagostryuєtsya Problem virobnitstva dass rozpodіlu "sotsіalnogo Produkt" globalnoї Economy.

Kategorіya "sotsіalny Produkt" mi Yak Yak VIBRAT ob'єkt doslіdzhennya protsesіv globalіzatsії, Je bestimmte abstrakte virazom tsіnnostey scho dosyagnutі tsivіlіzatsієyu. Spezielle Lager stvorenogo svіtovim Gospodarstwa sotsіalnogo Produkt Je: .. Sukupny suspіlny Produkt (MTP), Brutto natsіonalny Produkt (BSP), Brutto vnutrіshnіy Produkt (BIP), natsіonalny dohіd (ND) i t n kann scho "sotsіalny Produkt" vvazhati vklyuchaє in Statement natsіonalne bagatstvo (NB), Yakima rozporyadzhayutsya natsіonalnі Economy auf perіod Danium Stunde. Spіlnіst dieser vіdmіnnostі mіzh NB, MTP, BSP, BIP, ND; їh formuvannya dass obchislennya in robotі spetsіalno nicht rozglyadayutsya. Um abstrakte Lager sotsіalnogo Produkt mi vіdnosimo tsіnnostі, SSMSC in vartіsnіy formі viraziti nemozhlivo. Tse іnformatsіya diesem Wissen Ekonomichna Kultur rіven Management, NATIONAL Ekonomichna psihologіya, Sozialpartnerschaft, rozvitok suspіlnih Sciences, gumanіzatsіya dass vіdnoshennya lyudstva Toscho zur Natur. Ekonomichna teorіya Schlitz nicht virobila kriterіїv (pokaznikіv) kіlkіsnogo їh vimіru, die auf stvoreny Produkt vplivu. Kategorіyu "sotsіalny Produkt" mi Yak vzhivaєmo sintezuyuchitsy pokaznik vimіru rezultatіv funktsіonuvannya globalnoї Wirtschaft (svіtovogo sotsіumu), Yak organіchno єdinogo suspіlnogo organіzmu.

Dostatno Suchasnyj ninі Je "Dogma Smіta", scho viznachaє stvoreny Produkt Yak Scrip dohodіv; Alle vitrati OAO (materіalnі dass nematerіalnі) rozpadayutsya auf Einkommen i odnochasno skladayutsya sie s. Zaznachimo scho "Dogma Smіta" in rіznomu traktuvalasya Rіkardo D., K. Marx, A. Marshall ist die іnshimi ekonomіstami. Suchasna System natsіonalnih rahunkіv spiraєtsya auf rіvnіst dohіdnih dass vitratnih Lagerhallen. Tom, für bіlsh povnoї Eigenschaften globalіzatsії rozpodіlnih vіdnosin, mi zdіysnyuvali analіz rozpodіlu sotsіalnogo Produkt stosovno vitratnoї Seite (rozpodіlu faktorіv: zemlі, pratsі, kapіtalu Toscho), die Seite dohіdnoї (rozpodіlu dohodіv: mieten, zahlen zarobіtnoї, vіdsotka Toscho).

"Sotsіalnim" Produkt für nagolositi Bewohner genannt Yak rozvitku globalnoї Economy єdinogo tsіlogo, scho in nayblizhchomu maybutnomu vizrіє in organіchno tsіlіsnu ekonomіchnu System. Pid globalіzatsієyu mi rozumієmo nicht tіlki ekonomіchnu іntegratsіyu kraїn in rіznih її Formen, und das zweite ist die viniknennya globale Probleme rozvitok auf vsіh organіzatsіyno-ekonomіchnih rіvnyah funktsіonuvannya suspіlstva. Tsivіlіzatsіya und tochnіshe suspіlstvo können predstaviti in sistemі єdnostі materіalnogo die svitu Yak agregovany sotsіum (sukupnіst іndivіdіv auf zemlі) nematerіalnogo, das Ergebnis dіyalnostі yakogo Je stvoreny lyudstvom "sotsіalny Produkt."

In ekonomіchnіy lіteraturі rozpodіlnі vіdnosini rozglyadayutsya hauptsächlich durch das Prisma der rozpodіlu stvorenogo Produkt. In realnіy praktitsі auf sogodnі ob'єktami rozpodіlu vistupayut Ressourcen, Land, Wasser akvatorіya, virobnichy dieser іntelektualny potentsіal, kapіtal bei Yogo rіznih Formen funktsіonuvannya, Prybutok, zarobіtna Bord zaoschadzhennya t i. E. in den Köpfen obmezhenostі resursіv in borotbі für іsnuvannya alle bіlshe zagostryuyutsya problemi rozpodіlu dass pererozpodіlu zhittєvih zasobіv. Der Charakter ist das osnovnі RISS rozpodіlu Mühe vіdpovіdny vpliv auf ekonomіku in tsіlomu scho neodnorazovo Argumente іstorichny dosvіd.

Istoria ekonomіchnoї Kissen svіdchit über postіyny Naukova Poshuk ob'єktivnih Hinterhalte rozpodіlu dohodіv, Sereda yakih slіd zaznachiti teorії odnofaktornoї modelі (fіzіokrati dieser merkantilіsti) trohfaktornoї modelі (A. Smіt, Rіkardo D., J., S.. Mіll) marksistska teorіya trudovoї vartostі (Karl Marx, Friedrich Engels, George. Robіnson) teorіya granichnoї produktivnostі (J. B. Clark, D. Hіks) teorіya chotirohfaktornoї modelі rozpodіlu (A. Marshall, J. Schumpeter, P. Samuelson) teorіya suspіlnogo Vibor (K.Vіksel, D. B'yukkenen). Kutane s vorgenannten teorіy visuvaє svoї pіdhodi zu organіzatsії Sistemi rozpodіlu, Je ihnen mіzh spіlnі RISS und Je th protilezhnі sehen. Panuvannya fіnansovogo kapіtalu dass aktivіzatsіya fіktivnogo kapіtalu (Rinku tsіnnih paperіv) in drugіy polovinі zwanzigsten stolіttya s pererozpodіlu dohodіv dass bagatstva nicht tіlki innerhalb natsіonalnih ekonomіk und an zweiter Stelle in den Furchen globalnoї Wirtschaft, visunuli vor ekonomіchnoyu teorієyu Problem, printsipіv rozpodіlu Yak efektivnіst die spravedlivіst. Rozpodіlna efektivnіst dass rozpodіlna spravedlivіst znovu gostroti Weihnachtsliedern im dritten tisyacholіttі. Ostannі ekonomіchnі doslіdzhennya svіdchat über alle chastіshe zvernennya ekonomіstіv-sotsіologіv Problem zu oznachenoї. Navіt Nobelіvsku premіyu 1998 rotsі Bulo prisudzheno Amartya Sen (Іndіya) für vnesok in ekonomіchny analіz rozpodіlu sie Dobrobut Bevölkerung.

Rozpodіl sotsіalnogo Produkt bazuєtsya auf pofaktornіy teorії rozpodіlu dohodіv [3]. Teorіya faktorіv virobnitstva th sogodnі Je naybіlsh logіchnoyu, dass praktische tsіnnoyu. Tobto Suchasnyj ekonomіku mozhna predstaviti p'yatifaktornoyu chi navіt shestifaktornoyu Modell (Schema 1). Mova über yde neobhіdnіst viznannya, okrіm war theoretisch bereits obґruntovanoї chotirohfaktornoї modelі (Land, Pratzen, kapіtal, pіdpriєmnitstvo) geschlitzt dvoh faktorіv: Informácie die Kräfte rolі. Macht alle bіlshe perebiraє auf sich selbst funktsіyu regulyuvannya Wirtschaft: sotsіalnogo Zahist Bevölkerung, Strukturänderungsprotokoll, zabezpechennya zbalansovanogo rozvitku, virіshennya ekologіchnih Probleme, dass viele Andere. Oderzhavlennya dohodіv die souveräne pіdpriєmnitstva mehrdeutig vplivaє auf globalіzatsіyu sotsіalnogo Produkt rozvitok. In derzhavnіy vlasnostі znahodyatsya pіdpriєmstva, Macht selbst Ziman pіdpriєmnitskoyu dіyalnіstyu, s іnshogo Seite zrostannya rozpodіlnih funktsіy Kräfte rozshiryuє mozhlivostі kozhnoї Kraina in protsesі mіzhderzhavnoї fіnansovoї іntegratsії. In der Economy Power vikonuє podvіynu Rolle globalіzatsії Köpfe: Won Ja ich i ob'єktom sub'єktom іntegratsії svіtogospodarskih zv'yazkіv. Strom vplivaє auf rozpodіl resursіv, die für Entlastung polіtiko Kraft dohodіv die metodіv ekonomіchnih.

Rozshirennya masshtabіv ekonomіchnoї dіyalnostі in teritorіalnomu, galuzevomu, die Aspekte des Veda funktsіonalnomu zu zbіlshennya obsyagіv dass uskladnennya zmіstu Informácie Yak Hallen Elements ekonomіchnogo rozvitku.

Abbildung 1. Modell Shestifaktorna rozpodіlu stvorenogo Produkt

Auf Dumka H. D. Genscher, dass der Zugang vikoristannya Informácie, Wissen, das zv'yazku Stahl sogodnі zasobіv "vierter Faktor der Ordnung virobnitstva іz Erde, kapіtalom dass Prace" [4]. Der vierte Faktor virobnitstva ekonomіchnoyu von Wissenschaft viznano Firmenprofil (Management) [5], zu іnformatsіyu slіd vіdnesti zu Shostya Faktor rozpodіlu sotsіalnogo Produkt. Yakscho z 1800 roku obsyag Wissen podvoyuvavsya kozhnі rokіv 50, 1950 und s p. - Kozhnі 10 rokіv, jetzt vіn zrostaє vdvіchі kozhnі 5 rokіv. Scope Informácie, dass das Wissen staє "Gerade Ansichten virobnitstva" Yak weiß nicht zwischen mіzh kraїnami, Galuzo dass fіrmami, de "... vіdkrittya eingehenden von deyaky єdiny verarbeitet scho rozvivaєtsya Wo Geld bere Schicksal bezkіnechna Anzahl der Menschen tut" [6].

Іnformatsіya - єdiny Ressource Yakima mozhut volodіti odnochasno OAO Alle sub'єkti globalnoї Wirtschaft. Intelektualna nerіvnіst Bula i Je bunt obstavinoyu viniknennya superechnostey mіzh Menschen, dass kraїnami. Chiselnіst ungeschriebenen Menschen postіyno zrostaє, dosyagshi auf 700 Millionen cholovіk auf zemnіy kulі. In takіy situatsії domіnuє nevіglastvo velikoї chastki Menschen scho sprichinyuє erschien sotsіalnoї naprugi in suspіlstvі.

Nayavnіst Komp'yuterniy Systeme vіdkrivaє Zugang zu Informácie, mozhlivostі operativen її nagromadzhennya dieser vikoristannya. Napríklad, hat die US 5% der Entbehrung іz 1,3 Billionen odinits dokumentіv zberіgaєtsya auf paperі. UKRAINE Zi svoєyu paperovoyu arhaїkoyu nespromozhna sogodnі efektivnosti vikoristovuvati Verfügbar іnformatsіyu für viroblennya adekvatnoї ekonomіchnoї polіtiki.

Priskoreny rozvitok Produktivkräfte pid vplivom tretoї hvilі STR, zrostannya mozhlivostey Helsinki Mensch, dokorіnna zmіna rolі zasobіv Informácie das komunіkatsіy spriyali іntensifіkatsії svіtovih gospodarskih zv'yazkіv i Kardinal für den Wandel in sistemі rozpodіlu sotsіalnogo Produkt. Pogliblennya mіzhnarodnogo podіlu pratsі Yak bazovoї Grundlagen der іnternatsіonalіzatsії ekonomіchnih vіdnosin viznachaє th Charakter obmіnu dieser rozpodіlu resursіv, produktіv die dohodіv.

Je OAO Alle pіdstavi für konstatatsії Tatsache des Werdens єdinoї strukturovanoї Sistemi rozpodіlu innerhalb globalnoї Wirtschaft (Schema 1). Globalіzatsіya postupovo ohoplyuє OAO Alle Fremd suspіlnogo Hintern: vikoristannya natürliche resursіv, obmіn Produkte pratsі, fіnansovimi Ressourcen іnformatsієyu diesem Wissen, Kultur navichkami pіdpriєmnitstva Toscho. Nach sutі, rozpodіlny Charakter tragen usі FORMS mіzhnarodnoї іntegratsії: mіgratsіya robochoї Sealy, eksport tovarіv dieser poslug, mіzhnarodne kredituvannya diesem іnvestuvannya, obmіn Währungen, die Toscho іnformatsієyu.

Mіzhnarodna Ekonomichna іntegratsіya oznachaє ob'єdnannya rozdіlenih natsіonalnimi Rahmen okremih Chastain, scho potrebuє vіdpovіdnoї koordinatsії. Novi rіven die Weltwirtschaft peredbachaє viniknennya novih (für masshtabnіstyu, Glibin, dass die Natur) in superechnostey rozpodіlі Produkt. Globalіzatsіya rozpodіlnih vіdnosin zachіpaє natsіonalnu ekonomіchnu polіtiku, obmezhuyuchi vpliv Kräfte in Penny-kreditnіy, byudzhetnіy, podatkovіy Bereich, in Bereichen іnformatsіynoogo zabezpechennya navіt, Arbeit ist das Kartell zakonodavstva. Rozshirennya globalіzatsії Economy vstupaє in superechnіst іz rozvitkom natsіonalnih ekonomіk. Tom formuvannya Strukturierung mіzhnarodnih organіzatsіy (Tabelle. 1) Je єdinim іnstrumentom uzgodzhennya polіtiki zadlya uniknennya superechnostey.

Tabelle 1 :

Systemspezifikationen ROZPODІLU GLOBALNOЇ Economy

Bіlshіst organіzatsіy nadnatsіonalny Charakter tragen. Ein їhnya koordinuyucha dіyalnіst in kіntsevomu rezultatі bei vrіvnovazhennya disproportsіy rozpodіlu Lager sotsіalnogo Produkt ausgerichtet. H-Punkt Zora kritikіv globalіzatsії konkurentsіya Seite kraїn scho rozvivayutsya, dass kraїn perehіdnoї Wirtschaft nizkim rіvnem Zhittya zagostryuє superechnostі in sferі zaynyatostі dass rozpodіlu dohodіv in rozvinenih kraїnah.

Die Art des Produkts rozpodіlu sotsіalnogo vplivayut i kulturnі traditsії kraїn - all jene, scho viznachaє spetsifіku ekonomіchnih ustroїv, Arbeit etiku, skhilnіst dass іnvestitsіy zu zaoschadzhen. PERSPECTIVE sotsіalno-ekonomіchnogo rozvitku kozhnoї Kraina abgestanden od іstorichnih tendentsіy, ekonomіchnogo potentsіalu die situatsії polіtichnoї. "Regeln, scho viznachayut rozpodіl bagatstva - vіdznachaє JS Mіll - takі, yakimi їh roblyat uyavlennya i Bazhannya pravlyachoї Chastain suspіlstva, i dosit vіdmіnnі in rіznі chasi in rіznih kraїnah .; Ich könnte Buti bi bіlsh rіznomanіtnimi, tsogo yakbi zabazhali Menschen ". [7] Dali Mіll rozglyadaє ekonomіchnu Natur viniknennya іnstitutu privatnoї vlasnostі scho viznachaє grund- rozpodіlu. Prinzip privatnoї vlasnostі vivoditsya ihm іz Naturgesetz Rechte Perche zagarbannya [8] i robitsya visnovok, scho Tsei Prinzip viznachaє suspіlny ustrіy kraїn suchasnoї Єvropi [9]. Odnієyu іz superechnostey globalnoї Economy Je neodnorіdnіst opanuvannya kraїnami printsipіv privatnoї vlasnostі, vnaslіdok chogo porushuyutsya grund- spravedlivostі rozpodіlu Produkt. J. pp. Mіll Schlitz nicht mіg peredbachiti vsіh modifіkatsіy privatnoї vlasnostі dass ruhig vіyn i revolyutsіy scho proyshlo lyudstvo zavdyaki rozpodіlu dass pererozpodіlu bagatstva 150 rokіv pіslya chasіv J. S. Mіllya.

Zmіst rozpodіlu zumovlyuєtsya virobnitstvom, Yogo organіchno ob'єktivnoyu Rolle in stvorennі Thema rozpodіlu - sotsіalnogo Produkt. Ale paradoksalnіst rolі rozpodіlu in der Tat scho neobhіdnoyu peredumovoyu virobnitstva vistupaє sama rozpodіl faktorіv virobnitstva. In Yogo osnovі - podіl pratsі, spetsіalіzatsіya dieser Zusammenarbeit. Podіl pratsі viznachaє Köpfen rozpodіlu resursіv der Arbeit, kapіtalu die resursіv sirovinnih. Mozhna pogoditis іz Autoren, scho "rozpodіl Yak bi vіdtіsnyaє virobnitstvo, etwa scho Schlitz in sperechalisya ekonomіsti stolіttі übergeben, die pіznіshe" [10]. Іntensifіkatsіya dass rozshirennya masshtabnostі svіtogospodarskih zv'yazkіv stverdzhuє viznachalnu Rolle in rozpodіlu vіdtvoryuvalnomu protsesі globalnoї Economy.

Rozpodіl faktorіv virobnitstva pereduє rozpodіlu dohodіv. Für Interessenten rozvitku Economy vazhlive Werte Got globalnoї optimalnіst rozpodіlu resursіv dass їh vikoristannya. Земля як один з основних факторів, згідно з яким привласнюється рента, є специфічним ресурсом-фактором виробництва.

По-перше земля як ресурс характеризується обмеженістю. Обмеженість означає, що суспільство не може запропонувати більше ресурсів, ніж хотіли би мати люди. Обмеженість землі абсолютна. По-друге, специфіка земельного ресурсу як фактора в тому, що не тільки його кількісні параметри зменшуються, а й постійно знижуються якісні характеристики. Сьогодні у світі потребують капітальних вкладень для свого відновлення 15 % усіх оброблюваних земель [11]. По-третє, «за умов загострення світової продовольчої проблеми…» вирішення питань реформування аграрного сектору економіки України «набуває не лише суто національної, а і міжнародної ваги» [12]. По-четверте, «перегрів» економіки та її глобалізація створюють підсилюючий «тиск» на кожну ділянку землі з точки зору прикладення капіталу або її привласнення як об'єкта власності.

Екологічна криза загострює суперечність стосовно ресурсного забезпечення існування людства. Особливо загрозливий стан запасів лісу — «легенів» землі. Щорічно знищується близько 17 млн га лісу, що у 18 разів більше їхнього природнього приросту. Кожний рік перетворюються на пустелю 6 млн га родючих земель, загальна площа земель, що втрачає родючіть сягає до 15 млн га в рік. Панування приватного егоїзму в глобальній економіці загрожує екологічною катастрофою всьому людству.

Земля не стала предметом глобалізації через сильні протекціоністські дії держав. Окрім цього, глобалізація розподілу природніх ресурсів не потребує розподілу прав власності на землю, для цього достатньо економічних важелів. Концесії, оренда, організація спільних підприємств, інвестування дозволяють ТНК здій- снювати управління рухом сировинних ресурсів. Міжнародна торгівля сировиною повністю знаходиться під їхнім контролем. ТНК утримують 90% світової торгівлі пшеницею, кавою, кукурудзою, лісоматеріалами, тютюном, залізною рудою, 85 — міддю і бокситами, 80 — чаєм і оловом, 75 % — бананами, натуральним каучуком і сирою нафтою. Тобто, можна зробити висновок, що вже на стадії розподілу факторів виробництва починається інтеграція та глобалізація економічних процесів, а також формується база глобалізації розподілу соціального продукту.

Наслідками розподілу природних та фінансових ресурсів в умовах глобалізації економіки стало виникнення проблеми суперечності між міською та територіальною економіками. Критеріями привабливості іноземних інвестицій є політична стабільність, ступінь розвитку виробничої та невиробничої інфраструктури, наявність попиту і т. ін., яким у найбільшій мірі відповідають великі міста. Теорія великих міст, що виникла в контексті теорії глобалізації, з'ясовує роль міст в руйнації пірамідальної організації національної економіки, формування на рівні міст проміжних зон глобальної економіки.

На наш погляд, міграція (розподіл) робочої сили (табл. 1) означає не лише переміщення з країни в країну трудових ресурсів, а й перерозподіл між країнами доходів у формі заробітної плати. Власне розподіл означає не тільки доступність використання трудових ресурсів однієї країни для зростання ВНП іншої, а і сам характер цього використання. Причиною переміщення працездатного населення є нерівномірність нагромадження капіталів у різних країнах, різниця в заробітній платі, що спричинило виникнення надлишку трудових ресурсів в одних країнах та недостачу в інших. Так, поряд із втечею капіталів з пострадянських країн вимушено настала і міграція робочої сили. Згідно з пофакторіальною теорією розподілу праця рухається поряд із капіталом. Тобто, є капітал, значить буде і наймана праця. Використання дешевої праці іноземних робітників із економічно менш розвинених країн є джерелом зростання багатства розвинених країн. Тільки в державах «спільного ринку» на початок 90-х років налічувалось більше 13 мільйонів офіційно зареєстрованих імігрантів.

Означені форми міжнародної економіки з політико-економічної точки зору відображають в тій чи іншій мірі відносини розподілу в світовому господарстві. Якщо взяти до уваги, що розподіл здійснюється за допомогою обміну, то в нашому випадку експорт товарів та послуг через механізм ціноутворення забезпечує перерозподіл доходів між країнами: експортером та імпортером. Цей аспект відносин між країнами залишається на сьогодні ще не обґрунтованим. Статистичні дані (табл. 2) свідчать про велику питому вагу експорту товарів та послуг у глобальній економіці. Теоретично та практично такий стан є виправданим.

Таблиця 2

СПІВВІДНОШЕННЯ ОСНОВНИХ ФОРМ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІКИ, 1993 р.

Зазначимо, що в економічній теорії справедливо ототожнюються процеси обміну та розподілу. В другому томі своїх «Основ політичної економії» Дж. С. Мілль зазначав, що «розподіл здійснюється завдяки складному механізму обміну і грошей» [14]. Тому в системі взаємозв'язку виробництво-обмін-розподіл-споживання фактично залежність споживання від сфери виробництва здійснюється через розподільну систему. Дійсно, ринковий механізм ціноутворення (співвідношення попиту та пропозиції, монополізація тощо) перерозподіляє доходи між виробниками та споживачами. Абстрагуючись від окремих факторів, ми розглядаємо обмін як розподіл.

Економічна наука налічує безліч теорій міжнародної торгівлі, до яких слід віднести класичні (теорія абсолютних і порівняльних переваг), неокласичні (модель Хекшера-Оліна-Самуельсона, неофакторні), моделі технологічного напряму [15]. Модель Хекшера-Оліна-Самуельсона базується на теорії факторонаділеності, методологічну основу якої складає теорія факторів виробництва. Згідно з означеною теорією, розподіл створеного продукту відбувається в залежності від витрат та граничної продуктивності факторів виробництва. Методологічні принципи теорії пофакторі- ального розподілу застосовані для пояснення необхідності та ефективності міжнародної торгівлі.

Мобільність факторів виробництва товарів, їх надлишок в одній країні по відношенню до інших, відмінності факторної винагороди між країнами, різниця в граничній продуктивності окремих факторів створюють умови вигідності та доцільності міжнародної торгівлі для всіх суб'єктів обмінних операцій. Рух (міграція, розподіл) факторів між країнами та ринкова необхідність їхнього ефективного використання зумовлюють активізацію двох процесів між країнами: зростання масштабів експорту товарів та послуг, а також розширення взаємного перерозподілу ресурсів та власності. Порівняльний аналіз розподілу факторів виробництва по країнах, їхньої граничної продуктивності та адекватності винагороди являє сьогодні для економічної теорії певний дослідницький інтерес.

Теорія порівняльних переваг Д. Рікардо формулює об'єктивні принципи необхідності поглиблення процесів обміну між країнами [16]. Згідно з цією теорією, кожна країна спеціалізується на виробництві тих товарів, які вона може виробляти з відносно меншими витратами у порівнянні з іншою країною. Торгівля стає взаємовигідною для обох країн, незалежно від того, чи є виробництво в одній із них абсолютно більш ефективним, ніж в іншій. Д. Рікардо, як і А. Сміт, критикуючи меркантилізм, активно відстоював політику фритредерства [17] у зовнішній торгівлі. Сучасний стан інтернаціоналізації господарського життя підтвердив правильність теорії порівняльних переваг в умовах глобалізації економіки.

Практичним результатом дії теорії порівняльних переваг Рікардо є спеціалізація окремих країн на виробництві певних видів продукції та послуг, що власне означає розподіл виробництва в рамках глобальної економіки. Наприклад, Японія посідає перше місце в світі за виробництвом автомобілів, а Канада спеціалізується на виробництві та експорті зернових культур. Розширення спеціалізації та кооперації між країнами, різного роду міжнародними корпораціями спричинює поглиблення розподілу речового та людського (особистого) факторів виробництва. Вихід капіталу за національні рамки невіддільний від становлення та розвитку підприємництва і світового господарства. Монополізація в економіці підриває вільний доступ до ресурсів країн, що не інтегровані в світову економіку. Таким чином загострюється суперечність між країнами-аусайдерами та інтегрованими індустріально-розвиненими країнами.

Загострюються суперечності між розвиненими країнами, країнами, що розвиваються, та країнами перехідної економіки стосовно розподілу та використання ресурсів та доходів у глобальному масштабі. Зменшення дистанції між темпами зростання населення та ресурсним забезпеченням змушує вдаватись до політико-силових методів регулювання приросту населення. Посилення тиску на одиницю продуктивних факторів сприяє їхньому інтенсивному використанню. У зв'язку з цим посилюються розподільні диспропорції в рамках глобальної економіки. Так, в індустрі- ально розвинених країнах, які називають ще «суспільствами споживання», проживає лише 13 % населення планети, тоді як вони використовують понад 70 % міжнародних ресурсів, які відновленню не підлягають. У цьому плані наочним прикладом є США, де населення країни складає 6 % людства, а споживає 40 % світових ресурсів. Цей показник свідчить й про рівень споживання в країні та про диспропорції в рамках глобальної економіки як органічно цілісної економічної системи. А вирішення цієї суперечності шляхом розповсюдження норм споживання та виробничої діяльності, що властиві розвиненим країнам, на інші країни неможливо внаслідок обмеженості енергетичних, екологічних ресурсів та соціальних причин.

Країни, що розвиваються, залишаються сировинною периферією світової економіки. В структурі товарного експорту наприкінці 80-х років на сировину і енергоносії припадало 35 %, а на сільськогосподарську продукцію — 13 %. Загальний зовнішній борг економічно відсталих країн у 1995 році наблизився до 2 трлн. Dollar. США, а процентні платежі по ньому набагато перевищували нові надходження у вигляді позик. До числа цих країн необхідно вже віднести Україну та інші пострадянські країни. Щорічні втрати цих країн у відношеннях з розвиненими країнами складають 50—100 млрд дол. Розрахунки свідчать, що скритий перерозподіл продукту капіталістичними країнами з країн, що розвиваються, складає щорічно близько 400 млрд доларів (сюди не включено прозорі потоки: привласнення прибутків іноземним капіталом, процентів за зовнішній борг і «втеча» капіталів компрадорської буржуазії [18].

Більшість країн, що розвиваються, відчувають себе не активними учасниками глобалізації, а її жертвами. Разюча нерівність, боротьба за ринки і за доступ до ресурсів, інформаційна експансія Заходу сприймається цими країнами як загроза втрати культурної ідентичності. Домінування ринкових принципів господарювання і їх експансія в інші ринково неструктуровані країни повністю деформували їхні сталі системи розподілу. Держава неспроможна захистити національний капітал у країнах, що розвиваються від його міграції в розвинені країни. Відбувається органічне поєднання експорту товарів, послуг та фінансового капіталу.

Особливістю сучасної міжнародної торгівлі в умовах глобалізації, як зазначає С. І. Долгов, «стає все більш тісний зв'язок між торгівлею та прямими іноземними інвестиціями» [19]. Міжнародна торгівля сьогодні все тісніше переплітається з іншими сферами відтворювального процесу, виступає відображенням, наслідком та стимулом цих взаємозв'язків, а її спонукаючі мотиви зачіпають самі основи організації сучасного глобалізованого виробництва. Як на етапах раннього капіталізму внутрішня торгівля була рушійною силою стимулювання капіталістичного виробництва, так і сьогодні міжнародна торгівля є локомотивом глобалізації виробництва та розподілу соціального продукту.

Історично суперечності обміну, що накопичувались у національних рамках в постійно повторюваних кризах, поступово почали охоплювати власне не тільки обмін, а й усю систему розподілу, а також розповсюджуватися за межі національного господарства. Велика депресія 30-х років була найбільшим в історії розвитку капіталізму наслідком загострення суперечностей виробництва, обміну і особливо відносин розподілу не тільки в рамках однієї країни, а і всієї капіталістичної системи. Тільки кейнсіанська революція в економічній теорії та практичне застосування елементів державного регулювання диспропорцій розподілу дозволили індустріально розвиненим країнам еволюційним шляхом подолати кризові явища. На початку 30-х років капіталізм зумів реанімуватись, змінити свій образ, відмовитись від традиційних ліберальних цінностей саморегулювання економіки, віддавши частину розподільних функцій державі, яка частково вирішила соціально-економічні суперечності. Держава обмежила і економічну експансію монополій. Капіталізм поділився прибутками з державою, а через нього — з народом, з бідними.

Якщо експорт товарів та послуг можна віднести до опосередкованої форми реалізації відносин розподілу, то інвестиції, кредити, фінансово-валютні операції є прямими елементами системи розподілу суспільного продукту. Кожен із означених елементів охоплює різні сторони розподільно-відтворювальних аспектів суспільного продукту, тому в неоднаковій мірі впливає на темпи та масштаби глобалізації. Так, експорт товарів та послуг є найбільш поширеним, стійким, простим та поверхневим елементом розподілу. Обмін товарів та послуг є в той же час прихованим механізмом забезпечення розподілу доходів між країнами. Кредит є більш конкретним інструментом розподільної системи, де за тимчасове використання капіталу отриманий дохід від підприємницької діяльності розподіляється на прибуток та відсоток. Відсоток привласнюється міжнародними кредиторами (країнами, міжнародними організаціями чи корпораціями) за рахунок боржника. Тут діє чітко відлагоджена цілісна система кредитно-боргових зобов'язань із використанням системи штрафних санкцій політико-економічного характеру до країн-боржників. Прямі інвестиції охоплюють не тільки розподіл доходів, а й через систему нагромадження впливають на розподіл власності. Міжнародний ринок цінних паперів уже прямо зачіпає перерозподіл багатства між суб'єктами глобальної економіки.

Лібералізація міжнародної торгівлі спонукала появу різноманітніх форм її здійснення. Широке розповсюдження отримало створення блоків та систем регульованої торгівлі, а також повернення до добровільних угод з регулювання обсягів головних позицій експорту. Результатом лібералізації та інтернаціоналізації світового господарства стала активізація експорту капіталу. Світовий ринок позичкових капіталів набув наприкінці ХХ століття вибухового характеру. Короткострокові депозитно-позичкові операції строком до одного року, які в останній час трансформувались у середньо- та довгострокові, є визначальними в системі розподілу суспільного продукту на глобальному рівні.

Темпи прискорення отримали і економічні процеси: обміну, інновацій, розподілу, руху грошей тощо. Люди не встигають пристосуватись до динамічних змін. А демографічний вибух у країнах «третього світу» ще більше загострює проблему розподілу та споживання в глобальному масштабі. Крім того, загальні тенденції економічного розвитку та вимоги нової хвилі НТР потребують нових масштабів концентрації капіталів не тільки в національних рамках, а в глобальному масштабі. Тому зростаючими темпами здійснюється міграція капіталів у різних формах (табл. 3).

Таблиця 3

ГЛОБАЛІЗАЦІЯ ФІНАНСОВИХ РИНКІВ (системи розподілу), в млрд дол. [20]

По суті економічний розвиток у ХХ столітті був націлений на вирішення двох взаємозалежних процесів: розширення інтеграції національних економік та вирішення суперечностей розподілу соціального продукту. Інтеграція та розподіл (а точніше перерозподіл) багатства, на наш погляд, необхідно розглядати в органічному взаємозв'язку. Будь-яке економічне об'єднання (корпорація, міжнародна економічна організація чи економічний союз держав) базується власне на регулюванні системи розподілу. ГААТ, як світова організація вільної торгівлі, передбачає безмитну систему торгівлі між членами цієї організації. Торгівля як форма розподілу через ціновий механізм активно впливає на перерозподіл між країнами створеного продукту. Мито та тарифи — економічний інструмент держави з перерозподілу створеного продукту між суб'єктами торгівлі (обміну).

Боротьба країн за місце на світовому ринку деформує форми прояву законів ринку, які, з точки зору ринкового фундаменталізму, визначають ринковий механізм. Під впливом монополізації та жорсткого протистояння країни вимушені вдаватись до демпінгової торгівлі, елементів неформальної економіки. Інтернаціоналізація приватного інтересу у формі зростаючого впливу міжнародних корпорацій вступає в суперечність з необхідністю усвідомленого регулювання економічних проблем на глобальному рівні. Фінансовий капітал транснаціональних корпорацій, переслідуючи корпоративний інтерес самозростання та розширення, все активніше впливає на прийняття політичних рішень окремими країнами чи навіть їх групами. Позитивна роль корпорацій проявляється в інвестування національних економік, забезпеченні робочими місцями, фінансовій допомозі. Тенденції об'єднання великих корпорацій чи поглинання веде до ще більшого усуспільнення виробництва та глобалізації, і до розриву між індустріально-розвиненими країнами та рештою країн світу. Хоча сьогодні економічна наука не повністю сприймає марксизм, але проблеми нагромадження капіталу таки перемістились з національного на міжнародний рівень. Відмінність між ними можна прослідкувати лише в організаційно-економічних формах нагромадження капіталу.

За даними ЮНКТАД, в 14 найбагатших країнах світу чисельність ТНК та МНК за останню четверть ХХ століття зросла в три рази, тобто збільшилась з 7 тис. у 1970 р. до 24 тис. у 1995 р. загальна чисельність ТНК у світі в 1998 р. становила понад 38 тисяч [21]. Процеси глобалізації розподілу здійснюються на всіх рівнях суб'єктів глобалізації. На рівні компаній глобалізація посилюється за рахунок розподілу своїх активів в різних країнах, наочним прикладом чого може служити фірма Tоуоtа. 500 найбільших ТНК контролюють 4/5 загального обсягу закордонних інвестицій, а 50 з них — половину. На ТНК припадає 1/3 промислового виробництва, більше половини світової торгівлі, 2/3 торгового обороту країн ринкової економіки та 4/5 усіх патентів у світі.

Таблиця 4

РОЗПОДІЛ ДОХОДІВ ТА ПРИБУТКІВ МІЖ ТНК КРАЇН (1997 р.) [22]

Аналіз статистичних даних (табл. 4) свідчить, що в рамках глобальної економіки доходи розподіляються між країнами нерівномірно. Так, 76,1% обсягу глобального доходу зосереджено в транснаціональних корпораціях трьох країн: Японії — 40,75%, США — 25,4%, Німеччині — 10%. Тобто, навіть у рамках індустріально розвинених країн спостерігається нерівномірність розподілу доходів, що призводить до загострення економічної бо- ротьби між ними. Активізація перерозподілу доходів між ТНК різних країн свідчить про наростання суперечностей у сфері розподілу соціального продукту.

Паралельно йдуть процеси глобалізації на рівні окремих галузей. На цьому рівні глобалізація проявляється в зростанні обсягів зустрічної торгівлі всередині галузі по відношенню до обсягу світового виробництва, співвідношення зустрічних інвестицій зі всіма інвестиціями в цю галузь. Глобалізація між країнами визначається зростанням зовнішньоторгового обороту по відношенню ВВП, прямих іноземних інвестицій між країнами, міждержавних фінансових платежів тощо. Таким чином, можна зробити висновок, що глобалізація як особливість сучасного економічного розвитку проявляється через поглиблення системи розподілу продукту на різних організаційно-економічних рівнях.

Суперечність цілісності світового господарства проявляється у багатоукладності країн з різними рівнями розвитку. Суттєвий розрив між різними країнами по таких двох основних показниках, як ВНП на душу населення та обсяг споживання на душу населення, є основною перешкодою для інтеграції країн. А показник обсяг експорту на душу населення країни характеризує ступінь «відкритості» економіки.

Як уже зазначалося, однією з суперечностей світового господарства є суперечність між розвиненими країнами, країнами перехідної економіки та країнами, що розвиваються. Сьогодні вже сміливо можна назвати дві протидіючі групи країн: розвинені та решта країн світу. Процеси соціалізації країн світового господарства, форми прояву якого намітились в 80-і роки ХХ ст., сьогодні поступаються місцем процесам перерозподілу фінансового капіталу між суб'єктами глобальної економіки. (До суб'єктів глобальної економіки ми відносимо міждержавні економічні об'єднання, національні економіки, функціональні міжнародні організації, МНК та ТНК, окремі спільні підприємства та організації). Виваженість сучасного наукового підходу полягає у визначенні існування суперечностей глобальної економіки і поступовому розв'язанні їх у процесі взаєморозвитку, а не через знищення однієї із сторін суперечності. Так, наприклад, сьогодні в країнах з перехідною економікою спостерігається затяжна економічна криза, тоді як в розвинених країнах — новий виток НТП, що пов'язаний із концентрацією капіталу з впровадженням новітніх технологій. За подібних умов конкуренція та суперечності між двома групами країн стають більш гострими.

У країнах Заходу, незважаючи на зростання матеріального добробуту, залишаються острівції соціальної нерівності. Маргінальна нерівність темношкірих жителів у США залишається ще не подоланою проблемою. Стан, коли частина населення перебуває у злигоднях, супроводжується підвищенням агресивності. Залишкові елементи кризи способу життя, що проявилися в 60—70-і роки, знову активізувалися. З 1960 по 1994 р. частка найбільш багатих 20 % населення світу в загальному обсязі доходів збільшилась з 70 до 85 %, а частка доходів найбіднішої п'ятої частини населення світу зменшилась з 2,1 до 1,1 %. Таким чином, розрив між багатими та бідними збільшився за цей час з 30:1 до 70:1, тобто в 2,6 раза. Такий стан розподілу соціального продукту в глобальній економіці наближається до критичного, що може стати фактором соціально-економічної дестабілізації у світі.

Проблема протиставлення в рівнях споживання є основною суперечністю глобальної економіки, рецепти вирішення якої суспільною наукою ще не розроблено. В цьому аспекті марксистська теорія є методологічною основою розгляду причин означеної суперечності, але способи подолання її залишаються відкритими. Посилання на співвідношення попиту та пропозиції в глобальній економіці не є достатніми внаслідок відсутності в міжнародному середовищі економічної свободи підприємництва та торгівлі, як це можна було спостерігати в епоху капіталізму вільної конкуренції. Можна перелічити цілу низку теорій, що обґрунтовують обмін товарів між країнами, в той же час питання впливу еквівалентності обміну (з точки зору класичної теорії) чи граничної корисності (маржиналістська теорія) на пропорції розподілу створеного продукту залишаються теоретично не проаналізованими.

Від системи розподілу залежить пропорційність та стабільність економічного розвитку. Споживання, інвестиції, державні закупівлі, чистий експорт, рівень цін, рівень заробітної плати та податки — далеко не повний перелік складових розподілу соціального продукту, від розуміння яких залежить вироблення ефективної та дійової економічної політики. Приборкання постійно повторюваних в глобальному масштабі фінансових криз потребує критичного аналізу сутнісних спонукаючих факторів, до яких ми відносимо в першу чергу систему розподілу доходів.

Не вирішені проблеми справедливості розподілу доходів і в розвинених країнах.

Таблиця 4

ЧАСТКА СУМАРНОГО ДОХОДУ (ДО ВИРАХУВАННЯ ПОДАТКІВ), ЯКИЙ ОТРИМУВАЛА КОЖНА З П'ЯТИ ГРУП СІМЕЙ, А ТАКОЖ 5% СІМЕЙ ІЗ НАЙВИЩИМИ ДОХОДАМИ (ЗА ВИБРАНІ РОКИ, %) [23]

Пояснюючи причини нерівності в США, автори підручника [24] визначають нерівномірність у розподілі багатства: так у 1989 р. 1 % найбагатших сімей володів чистими активами на суму 5,7 трлн дол. порівняно з 48 трлн дол., якими володіли 90 % інших сімей. Ці та інші статистичні дані, що наведені в підручнику (на жаль в Україні така статистика відсутня), свідчать, що розподіл багатства стає дедалі нерівномірнішим, що спричиняє більшу нерівномірність розподілу доходів. До того ж часто у бідних країнах нерівномірність розподілу доходів вища, ніж у розвинених багатих країнах.

Держава через податкову систему та інші способи здійснює перерозподіл доходів багатої частини населення на користь бідних. Факторіальний розподіл доходів на мікрорівні визначає ступінь збігу доходу-цілі і доходу-результату. Через систему податків держава бере участь у пом'якшені суперечностей між доходом-ціллю та доходом-результатом для окремих категорій населення. З цією метою держава здійснює вторинний розподіл та перерозподіл доходів. Так за ступенем вирівнювання доходів Швеція випередила всі країни світу. Два види податків на особисті доходи, що застосовуються в Швеції, забезпечують ефективність системи перерозподілу доходів. За даними 1987 року максимальна ставка податку на середній дохід робітника, котрий зайнятий повний робочий день, становила 50—65 %, а максимальна прогресивна податкова ставка на доходи службовця досягла 80 % [25]. Навпаки, в США інструментом вирівнювання доходів є не диференціація податків, а соціальні виплати з державного бюджету, що формується з податкових надходжень. У результаті видачі соціальної допомоги в США досягається 75 % скорочення подоходної диференціації населення, а в результаті оподаткування — лише 25 % такого скорочення [26]. Соціальна допомога як фактор зменшення нерівномірності в розподілі доходів збільшується в групах з низькими доходами.

Тільки тим країнам вдалось успішно вирішити проблему економічного зростання, які зуміли забезпечити збільшення доходів та їх оптимізацію. Наочним прикладом може слугувати економічний розвиток Японії. До другої половини 80-х років Японія відставала від розвинених країн по середній заробітній платі. Зате в 1987—88 р.р. ситуація радикально змінилась, і Японія по цьому показнику вийшла на передові позиції (табл. 5).

Таблиця 5

ПОГОДИННА ЗАРОБІТНА ПЛАТА В ОБРОБНІЙ ПРОМИСЛОВОСТІ РОЗВИНЕНИХ КРАЇН (в доларах США за офіційним курсом) [27]

Така ситуація характерна сьогодні не тільки для обробної промисловості, а і для інших галузей економіки. Уряд Японії здійснює реформу економічної структури, метою якої є адаптація національної економіки до змінюваних умов глобальної економіки. При цьому держава взяла на себе функції захисту номінальних доходів від інфляції шляхом компенсації їх як на державному рівні, так і на рівні окремих підприємств.

Головною теоретичною проблемою перерозподілу доходів між країнами в рамках формування цілісного організму «міжнародна економіка» повинно стати обґрунтування вирівнювання величини заробітної плати відповідно до рівноцінних (кількісно та якісно) затрат праці. Факт дикримінації (заниження) ціни кваліфікованої праці в країнах, що розвиваються, є одним із джерел та спонукаючих моментів перерозподілу доходів між країнами. Використання дешевої робочої сили в інших країнах дозволяє ТНК та МНК за рахунок факторіальних витрат (особливо затрат праці) привласнювати надприбутки. Це поглиблює бідність країн, тим самим загострюючи протистояння між індустріально розвиненими країнами та рештою країн світу.

Необхідність спільного розв'язання глобальних проблем сучасності, зокрема соціально-економічних та екологічних, є одним із факторів посилення тенденцій міжнародної економічної інтеграції. Проте економічній єдності світу властиві певні суперечності: тенденції об'єднання в рамках усієї світової економіки не завжди узгоджуються з регіональною інтеграцією, яка на сьогодні ще веде до певної відокремленості, замкненості окремих інтеграційних угруповань. З погляду філософії будь-яке об'єднання супроводжується подвійними процесами: з одного боку поєднання інтересів в інтеграційних рамках, а з іншого — відокремлення цього об'єднання від решти країн світу. В цілому ж глобалізація економіки зумовлює формування взаємозалежного, взаємопов'язаного, суперечливого, але в тій же мірі цілісного, з поліосновною структурою світового господарства.

Державний захист національних інтересів є одних з інструментів у боротьбі за місце на світовому ринку. Введення високого ввізного мита, встановлення імпортних квот та таке інше може в окремих випадках завдати і шкоди інтеграційним тенденціям.

Глобалізація — це процес вторгнення будь-якого зовнішнього фактора у внутрішні структури суспільства, що формувались протягом тисячоліть. Тут ми зустрічаємось із конфліктом між старим та новим. Не кожна національна економіка спроможна без соціальних втрат адаптуватись до зовнішніх факторів втручання. Країни конфуціанства більш ефективно адаптуються до змін зовнішнього середовища, до експансії глобального капіталізму, зберігаючи власну економічну культуру та цінності. Щодо пострадянських країні Східної Європи, то глобалізація економіки носить, на сьогодні, лише руйнівний характер. Нерозуміння та недооцінка нової соціополітичної типології світу, тобто реальних процесів на початку ХХІ ст. — пряме джерело грубих прорахунків та помилок.

Вибуховий характер науково-технологічних, економічних та політичних змін у світі кінця ХХ століття став новим спонукаючим мотивом активізації відносин перерозподілу глобальної економіки. Так з переходом у 1997 році Гонконгу з-під юрисдикції Великобританії під владу КНР виник великий відтік капіталів, що слугувало одним з факторів фінансової кризи в Південно-Східній Азії. Криза командної моделі економіки в країнах Східної Європи також сприяла шоковому відтоку капіталів до розвинених країн.

Переддень третього тисячоліття ознаменувався накопиченням цілої низки соціально-економічних проблем у світовому масштабі, рецептів вирішення яких економічна наука ще не спромоглася віднайти. Злам світової системи соціалізму з одного боку, та наростання процесів капіталістичної економічної інтеграції — з іншого, спонукали до «вибухового» поштовху глобалізації економіки. Ускладнення та поглиблення процесів обміну та розподілу в національно-державних рамках трансформуються на міжнаціональний простір, що вимагає окремого підходу до їхнього аналізу.

Розпочата в 80-ї роки політикою М. Тетчер приватизація в Великобританії започаткувала процес великого перерозподілу багатства в світовому масштабі. А приватизація національного багатства кінця ХХ століття на теренах постсоціалістичних країн радикальним чином вплинула на глобалізацію економіки на рівні індивіда, компанії та навіть країни. Розширення реалізації прав власності фізичних та юридичних осіб за національні межі відкриває нові можливості для індивідуального перерозподілу багатства в світовому масштабі, обходячи інституційно-державні обмеження. Тим самим підривається роль держави в управлінні національним багатством, що складає економічну базу будь-якої державності. Таким чином вимальовується наступний логічний ланцюг: зміна реалізації прав власності — індивідуальний перерозподіл багатства — якісно новий етап глобалізації економіки.

Розпад Радянського Союзу спричинив виникнення геополітичного фактора інтеграційних процесів. Глобалізація економіки охопила країни централізовано-командної економіки, яким належало до 40 % світового промислового виробництва та більше половини всіх природніх ресурсів. У 1985 році на країни соціалізму припадало 1/4 території світу, 1/3 населення, 2/5 — промислового виробництва. В результаті лібералізації економічної діяльності в постсоціалістичних країнах увесь означений потенціал був включений до системи глобального перерозподілу. З новою хвилею розпочалася боротьба між країнами за переділ соціального продукту цих країн. Приватизація якраз була і є тією політико-економічною акцією, за допомогою якої можна через різного роду спекулятивні комбінації придбати значну частину цього багатства. Лібералізація економіки, її відкритість та відсутність досвіду державного регулювання національної економіки в умовах відкритості та трансфрормаційних процесів в суспільстві призвели по суті до механічного розподілу ресурсів та капіталів між окремими кланами, капітали яких знайшли своє застосування за кордоном, в індустріально розвинених країнах.

Десятирічний досвід приватизації України сьогодні не дає підстав для оптимістичних настроїв на майбутнє. Було допущено цілу низку теоретичних прорахунків та практичної «вакханалії» в економічній політиці, що висуває потребу врахування специфіки розвитку країн з перехідною економікою. Досвід Китаю з організації вільних економічних зон свідчить про існування іншого шляху входження командної економіки не тільки до ринкової моделі, а й в тісні інтеграційні економічні стосунки з економіками інших країн. Це означає, що приватизація не є абсолютною прерогативою трансформаційних процесів. Джон Гелбрейт, характеризуючи сучасність, приходить до висновку, що: «Як загальне правило суцільна приватизація сьогодні так само неприйнятна, як і соціалізм. Існує велика сфера господарської діяльності, в якій роль ринкових механізмів не підлягає сумніву і не повинна заперечуватись; але й не менш широка, постійно зрозростаюча по мірі підвищення рівня економічного благополуччя сфера, де послуги і функції держави або жорстко необхідні або уявляються набагато доцільнішими з соціальної точки зору. Тому приватизація як основний напрямок державної політики ніяк не краща за соціалізм… Ми живемо не в епоху доктрин, а в епоху конкретних рішень» [28].

Соціокультурні цінності, які властиві кожній країні, формують свої особливі принципи розподілу продукту. Загальним, що об'єднує всі країни в системі розподілу, є домінування економічного прагматизму, де витрати факторів є визначальними при організації розподілу в принципі. Вестернізація країн Сходу (Японія, Південна Корея і т. д.) свідчить про адаптацію західних форм підприємництва та розподілу до своїх специфічних умов і традиційних цінностей. В Японії, на відміну від країн Заходу, індивідуалізм не зміг перебороти принципу колективності в організації капіталістичного підприємництва. Культурні фактори в країнах Сходу виявились більш життєздатними в порівнянні з економічною експансією капіталу.

Україна, Росія та інші пострадянські країни виявились недієздатними в цьому плані. Крах адміністративної системи, лібералізація економіки та приватизація повністю деморалізували населення, наслідком чого є соціальне розшарування та катастрофічна за масштабами втеча капіталів за кордон.

Економічний розвиток у цих країнах історично завжди здійснювався не внаслідок саморозвитку і самовдосконалення своїх начал, виходячи з власних інтересів, а шляхом нав'язування зверху механістичного копіювання окремих елементів західної економічної культури. Держава завжди виступала ініціатором економічної модернізації. Так було за Петра І і Катерини ІІ, за Олександра ІІ та в період перебудови М. Горбачова. Загальною рисою всіх спроб революційних змін розвитку суспільства була їх тупиковість. Петрівські зміни в кінцевому результаті мали позацивілізаційний напрям розвитку Росії, так було після Російської революції 1917 року, таких рис набуває і сучасний етап оксамитної революційної трансформації суспільства. Становлення ринкових принципів функціонування перетворилось на глобальний розподіл багатства кінця ХХ століття. Шляхом пограбування народу та перерозподілу в Україні, як і в Росії, сформувався «бездіяльний» (за Вебером) клас нових буржуа, що збагатилась на фінансових спекуляціях та компрадорському слугуванні іноземному капіталу. Понад 30-кратна різниця між 10 % багатими та 10 % бідними означає не тільки катастрофічну несправедливість відносин розподілу та ймовірність виникнення колапсу економічного розвитку. Результатом такого перерозподілу доходів між країнами є катастрофічні масштаби зовнішнього боргу України.

До 70-х років проблеми зовнішнього боргу у світовій економіці ще не існувало, тому й в економічній теорії вона не набула актуальності та предметності. Серед політиків домінувало переконання, що держава не може збанкрутувати, оскільки має верстат для друкування грошей. Практика внесла корективи. В результаті енергетичної кризи 1974—75 років та різкого зростання світових процентних ставок у 80-х роках проявила себе боргова криза країн, що розвиваються. З того часу зовнішній та внутрішній борги держави стали невід'ємною частиною макроекономічного аналізу національної та світової економік. А якщо припустити, що світове господарство є єдиним економічним організмом, то боргові зобов'язані одних країн перед іншими суб'єктами світового господарювання слід розглядати як кризу неплатежів, тенденція прояву яких прослідковується на прикладі економіки України.

У концепції зовнішнього та внутрішнього боргу держави залишається ціла низка проблем, які теоретично ще не визначені, а історичного вітчизняного досвіду ще не нагромаджено. Нині нам необхідно критично проаналізувати причини виникнення боргової залежності країн, що розвиваються. Боргова криза 80-х років, що охопила ці країни, пригнічує розвиток національних економік і на сьогоднішній день. Процес обслуговування зовнішнього боргу набув затяжного характеру, а його навантаження проявляється у всіх відтворювальних процесах національної економіки.

Захоплення зовнішніми кредитами в економічній політиці України зайшло настільки далеко, що сучасне існування національної економіки просто не передбачається без зовнішнього кредитування. Ми лише можемо мріяти та надіятись на можливе списання зовнішніх боргів, як це було зроблено по відношенню до Польщі та деяких країн Латинської Америки чи Африки. На жаль, Україна не входить у число 36 найбідніших країн світу, яким свого часу пообіцяв списати борги США тодішній президент Білл Клінтон у своєму виступі на щорічних зборах представників МВФ та Світового банку [29].

Так доходи та видатки держави мають тенденцію до різкого зниження, тоді як величина зовнішнього боргу постійно зростає. Дефіцит державного бюджету хоча і незначний, але мова повинна йти про боргове навантаження на одиницю доходу бюджету. Частка зовнішнього боргу на кожну одну гривну доходу бюджету України кожного року постійно зростає: в 1992 р. вона складала 4 копійки, в 1993 р. — 29; 1995 р. — 59; 1998 р. — 75 копійок. Це означає процес посилення грошової скрути, фінансового обмеження для проведення самостійної державної економічної політики.

Доступність до зовнішніх кредитів в 1992—1993 р.р. дозволив уряду України утримувати ще на високому рівні витрати держави, не вдаючись до інфляційного фінансування і не вводячи нові податки. А коли не вистачило зовнішніх кредитів, то уряд вимушений був вдатись до ОВДП (інфляційне фінансування), до жорсткої та обтяжливої податкової політики. Податкова політика подавила вітчизняного виробника, а наростаюча інфляція зробила неплатоспроможним населення, внаслідок чого зовнішній борг все більше тяжіє над економікою України. Заробітна плата постійно знижується і досягла граничної межі, яка не може забезпечити фізіологічне існування людини. Так в 1994 році середня заробітна плата складала 24, а в 1998 — 68 дол. США на місяць. Якщо врахувати безробітних, непрацездатних, пенсіонерів та неповнолітніх, то реальний дохід в день буде нижчим одного долара, що є показником бідності. А співвідношення зовнішнього боргу до суми грошових доходів населення свідчить про наростання боргового навантаження. Так на кожну зароблену грнивню в 1994 році припадало 27 коп., а в 1998 — вже 50 коп. зовнішнього боргу. Щоб підвищити заробітну плату хоча б на одну копійку та одночасно розрахуватися за рік з боргами, нам потрібно більше ніж у півтора рази працювати продуктивніше.

Економічно не природною є тенденція зростання боргу в економіці України з одночасним спадом обсягів ВВП, соціальних витрат держави та зниження оплати праці. Навіть в таких країнах як Польща, Угорщина в період інтенсивного зростання зовнішнього боргу спостерігалось підвищення доброботу людей, пожвавлення економіки. Сьогодні є зрозумілим тимчасовість цих явищ. Але саме якраз і викликає подив, що в економіці України в період отримання зовнішніх кредитів замість збільшення інвестицій, підвищення заробітної плати та зростання соціальних виплат ми отримали зворотні наслідки — спад виробництва, замороження інвестицій, зниження реального споживання (рис.). Так, протягом трьох років (з 1992 по 1995 р.р.) держава постійно отримувала зовнішні кредити, тоді як капітальні вкладення залишались незмінними.

Fig. Динаміка державного боргу, реального ВВП та капітальних вкладень

Висновок: надані зовнішні кредити просто зникли з внутрішнього обороту країни, вони повністю так і не дійшли до національної економіки. Реальна заробітна плата та інвестиції в державному секторі різко скоротилися. В суспільстві може назрівати соціальна та політична напруга.

Невиконання країною зобов'язань по меморандумах економічної політики уряду, сформульованих МВФ, призводить до негайного припинення подальшої допомоги з боку МВФ. Сукупність дії високих відсоткових ставок, зростання витрат держави на управління та спад виробництва внаслідок розриву коопераційних зв'язків з пострадянськими країнами повністю розбалансували фінансову систему України. Інфляційний вибух 1992—94 років та обвальна приватизація деформували виробниче функціонування економіки, по суті в економіці домінували перерозподільні процеси, які набули на сьогодні хронічного характеру. Перерозподіл охопив все народне господарство як за масштабністю, так і за глибиною. Виробництво призупинилось, зовнішні кредити використано непродуктивно, виробничий потенціал морально та фізично зносився, що повністю зруйнувало матеріально-виробничу базу можливого майбутнього зростання ВВП, збільшення експорту продукції, а отже і збільшення доходів держави. Тому в кожному новому періоді ще більше загострюється проблема фінансування бюджетного дефіциту, який зростає з кожним роком на суму відсоткових платежів (приблизно 8,5%), а також на суму тих кредитів, які необхідно повернути. Це потребує нових зовнішніх кредитів, які в кінцевому результаті приведуть країну не тільки до боргової петлі, а й до загострення боргової кризи. Україна вступає в смугу кризи зовнішнього боргу, який в свій час пережили країни, що розвиваються. Криза зовнішнього боргу (тобто можливостей його погашення), на думку економістів, є єдиною найбільш суттєвою перепоною на шляху економічного прогресу [30].

Для формування економічної політики України має важливе значення визначення її місця в складному суперечливому глобальному процесі розподілу суспільного продукту. Несправедливість розподілу суспільного продукту глобальної економіки формує у більшості народів почуття страху перед майбутнім. Незадоволеність ідеологією глобального капіталізму знаходить свій прояв в розробці теорій стримання економічного зростання, засудження з боку інтелегенції, церкви, а також громадських організацій індивідуалістського та меркантильного погляду на економічний прогрес людства.

Відсутність безпеки від насилля, злочинності та маргіналізації індивідів, груп і цілих країн є фактом загострення глобальних суперечностей розподільних відносин. Для майбутнього суспільства велике значення має започаткування теоретичного та політичного діалогу стосовно прав і відповідальності, привілеїв і обов'язків, справедливості та турботи про загальне благо. Це означає таку організацію глобальної економіки, яка б полегшила існування національних економік з різними типами і рівнями життя та, різним ступенем залучення в регіональний та глобальний процеси.

Literatur

1. Див.: Пахомов Ю. Н., Крымский С. Б., Павленко Ю. В. Пути и перепутья современной цивилизации. — Киев: Благотворительный Фонд содействия развитию гуманитарных и экономических наук «Международный деловой центр». 1998; K. Ohmae. The Bordless World:Power and Strategy in the Interlinked Economy. Fontana, 1990.: B. Badie. La fin des territoires. Paris, 1995.

2. «La mondialisation en debat: les logiques, les reseaux et les etats, les asteurs, les enjeux» («Sciences humaines», № 17, hors serie, juin-juillet 1997).

3. І. Малий . Розподіл як фактор економічного розвитку суспільства. — Економіст, 1999, № 8. — С. 32—39.

4. Heidelberg Club. (Hrsg.). Globalisierung. Stuttgart, 1997. S. 4.

5. А. Маршалл відносить до четвертого фактора організацію, а Й. Шумпетер — підприємництво.

6. Ясперс К. Смысл и назначение истории. — М., 1994. — С. 121.

7. Дж. С. Милль . Основы политической экономии. Т. 1., М.: Прогресс, 1980. — С. 338.

8. Там же. — С. 340.

9. Там же. — С. 349.

10. Игнатовский П. А . Экономика, человек и государство. — М., 1998. — С. 67.

11. М . Максимова . В ХХІ век — со старыми и новыми глобальными проблемами. — МЭМО, 1998, № 10. — С. 8.

12. Україна — поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000 — 2004 р.р. Послання Президента України до Верховної Ради України. 2000 рік. — Урядовий кур'єр, 28 січня 2000 року, № 16. — С. 6.

13. Киреев А. Международная экономика. — М., 1997. — С. 41.

14. Дж. С. Милль . Основы политической экономии. В 3-х томах, Пер. aus dem Englischen. — М., Прогресс, 1980. Т. 2. — С. 471.

15. Див.; Пахомов Ю. М. та ін. Національні економіки в конкурентному середовищі / Ю. М. Пахомов, Д. Г. Лук'яненко, Б. В. Губський. — К.: Україна, 1997. — С. 31—35.

16. Давид Рикардо . Начала политической экономии и податного обложения, 1929, М — Л. — С. 221—237, 282—288.

17. Від англійського «free trade» — вільна торгівля.

18. Войтов А. Г. Фундаментальная экономика. 2-е переработанное изд. 1998. — М. — С. 283.

19. Долгов С. И. Глобализация экономики: новое слово или новое явление? — М.: ОАО «Изд-во «Экономика», 1998. — С. 90.

20. Див.: Киреев А. Международная экономика. — М., 1997. — С. 311—315; Smith Roy C.,Walter Ingo. Global Banking. NY, 1997. PP. 244, 316.

21. Соколенко С. И. Глобальные рынки ХХІ столетия: Перспективы Украины. — К.: Логос, 1998. — С. 10.

22. Джерело: Le Monde Diplomatique, Aprеl 1998. P. 16.

23. Кемпбелл Р. Макконнелл, Стенлі Л. Брю. Аналітична економія: принципи, проблеми і політика. Частина 2. Мікроекономіка. Тринадцяте видання. Trans. s Englisch. — Львів, Просвіта, 1999. — С. 506—507.

24. Кемпбелл Р Макконнелл, Стенлі Л. Брю . Аналітична економія: принципи,проблеми і політика. Ч. 2., Мікроекономіка, 13 видання. Перекл. s Englisch. — Львів, Просвіта, 1999. — С. 511.

25. Денисов Н. А., Мальгинова Е. Г. Отношения распределения: современные модели. // Общество и экономика. — 1997. — № 3—4. — С. 93.

26. Денисов Н. А., Мальгинова Е. Г. Отношения распределения: современные модели. // Общество и экономика. — 1997. — № 3—4. — С. 93.

27. Japan 1990. An International Yomparison. —Tokio — Keizal. Koho Center. — 1989. — P. 68; Japan 1994. An International Comparison. — Tokio. — Keizai Koho Center. — 1993. — P. 65; Japan Koho Center. — 1997. — P. 97.

28. Джон К. Гэелбрейт . Справедливое общество. Гуманистический взгляд. — Новая постиндустриальная волна на Западе. Антология / Под редакцией В. Л. Иноземцева. — М.: Academia. 1999. — С. 231 (640).

29. Факты. 1999, № 184 (0515), 5 октября. — С. 3.

30. Такий висновок зробив відомий експерт-радник з економічних реформ у пострадянських країнах Джефрі Сакс. — Сакс Дж. Д., Ларрен Ф. Б. Макроэкономика. Глобальный подход: Пер. aus dem Englischen. — М.: Дело, 1996. — С. 749.