Главная Экономика Книги Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.

2.2.1.4. Забезпечення доступу до ринку

Необхідність забезпечення країнами-членами СОТ доступу до своїх внутрішніх ринків є принциповим положенням світової торговельної системи, яке знаходить відображення в застосування режиму найбільшого сприяння та національного режиму. Заходи щодо забезпечення доступу до ринку в Угоді про сільське господарство спрямовані на ліквідацію бар’єрів в торгівлі сільськогосподарською продукцією, що виникли внаслідок застосування країнами нетарифних обмежень. Ці заходи передбачають:

• виключення застосування нетарифних заходів як методу регулювання торгівлі;
• трансформування нетарифних заходів в рівноцінні тарифи;
• скорочення рівня тарифів;
• зв’язування рівня тарифу будь-якого товару, охопленого Угодою і його скорочення протягом визначеного часу.

Одним з найбільших досягнень Угоди про сільське господарство є курс на відміну нетарифних заходів у торгівлі сільськогосподарською продукцією. Для цього країни, які застосовують нетарифні заходи (такі як кількісні обмеження, вибіркове ліцензування (discretionary licensing) та змінювані збори (variable levies)) повинні скасувати їх, розрахувавши їх тарифні еквіваленти та додавши до фіксованого тарифу. Цей процес фахівці називають тарифікацією. Внаслідок тарифікації країни-імпортери встановлюють нові ставки мита для товарів щодо яких до цього вони застосовувати нетарифні заходи. Такий тарифний еквівалент нетарифних заходів був розрахований країнами на основі середніх світових ринкових цін на товари, до яких застосовувалися нетарифні заходи, та внутрішньої ціни в країні-імпортері за 1986-1988 роки.

На практиці, однак, трансформація кількісних обмежень у тарифи мало знижує торгові бар’єри. Ця проблема називається “брудною тарифікацією”, тому що замість того, щоб лібералізувати торгівлю, спостерігається фактичне короткострокове зростання торгових бар’єрів. Так, у 1997 році канадські тарифи на імпорт олії в межах 2488 тонн складали від 2,6 до 21,4 центів за кілограм, а після тарифікації квоти тариф складав 333,8%. [7] Отже, доступ на ринок при здійсненні тарифікації був фактично неможливий.

Не дивлячись на те, що Угодою передбачається скасування нетарифних заходів у сільськогосподарському секторі, зберігаються ще деякі винятки з цієї вимоги. Так, це не стосується заходів, що застосовуються у відповідності до положень щодо платіжного балансу, а також інших заходів, що приймаються відповідно до загальних положень ГАТТ 1994 (тобто тих, які не стосуються конкретно сільського господарства) або інших угод СОТ, зокрема, захисних заходів та заходів, що застосовуються відповідно до загальних винятків, передбачених Статтею ХХ ГАТТ 1994. Крім того, за певних обставин країна може не здійснити тарифікацію щодо окремих товарів, але в цьому випадку повинна передбачати можливість певного мінімального рівня імпорту такого товару кожного року із застосуванням низького тарифу.

Нетарифні заходи, за винятком зазначених вище випадків, мають бути трансформовані в еквіваленті тарифи, які додаються до звичайних митних тарифів на відповідні товари. Отриманий в результаті тариф включається до Розкладу країни-Члена СОТ.

В системі заходів щодо забезпечення доступу до ринків передбачено скорочення існуючих тарифів, включаючи ті, що були отримані в результаті процесу тарифікації. Умови і терміни зниження тарифів представлені в таблиці.

Таблиця 16

Умови та терміни скорочення ставок тарифів на сільськогосподарську продукцію за групами країн

	Розвинуті країни та перехідні економіки	Країни, що розвиваються
Терміни скорочення	1995-2000	1995-2004
Середнє скорочення для всіх сільськогосподарських товарів	-36%	-24%
Мінімальне скорочення кожної тарифної лінії	-15%	-10%

Поряд з усуненням в результаті тарифікації нетарифних заходів та скорочення ставок тарифів їх зв’язування стало одним з найвагоміших здобутків програми реформування, оскільки до її прийняття лише незначна частка тарифів як розвинених країн, так і країн, що розвиваються, була зв’язана. Отже, тарифи на сільськогосподарську продукцію (включаючи отримані в результаті тарифікації) були зв’язані усіма країнами (розвиненими, тими, що розвиваються, найменш розвиненими, перехідного типу) проти підвищення понад рівні, визначені у їх Розкладах поступок.

Країнам, що розвиваються, та найменш розвиненим країнам була надана можливість зв’язувати свої тарифи, встановлюючи їх верхній граничний рівень, що перевищує чинні ставки або ті, що отримані після знижень, погоджених в результаті переговорів. Низка таких країн скористалися наданою можливістю гнучкого визначення верхнього граничного рівня тарифів і взяли на себе зобов’язання не підвищувати тарифи на сільськогосподарську продукцію понад узгоджений рівень (скажімо 60% або 80%). Рівень чинних тарифів в усіх цих країнах значно нижчий за визначені ними верхні граничні рівні. [4 с.185]

Розглянуті вище заходи забезпечення доступу до ринку мають деякі уточнення. Вони стосуються зобов’язання щодо поточного та мінімального доступу до ринку, а також умов застосування захисних заходів.

В деяких випадках тарифікація може обумовити появу досить високої тарифної ставки, яка унеможливить доступ на ринок імпортної продукції. Для запобігання цьому в Угоді передбачені зобов’язання країн щодо поточного та мінімального доступу до ринку. [3, с.39] Зобов’язання щодо поточного доступу до ринку означає, що країна має забезпечити доступ імпорту до ринку в обсязі, який дорівнює середньому рівню імпорту протягом базового періоду (1986-1988 рр.). методом досягнення цього є застосування низького тарифу на імпорт товарів у межах визначеного обсягу, тобто, встановлення тарифних квот на рівні, який відповідав обсягу імпорту, який надходив на ринок при нижчих ставках.

Зобов’язання щодо мінімального доступу до ринку застосовуються по відношенню до товарів, які в минулому не імпортувались, або імпорт яких був незначним внаслідок дуже обмежувального торговельного режиму. В цьому випадку країна повинна взяти на себе зобов’язання щодо забезпечення мінімального доступу до ринку. Такий мінімальний доступ досягається шляхом встановлення тарифних квот на рівні 3% від внутрішнього споживання у базисному періоді (1986-1988 роки), розмір яких збільшується до 5% на кінець 2000 року для розвинених країн, та на кінець 2004 року – для країн, що розвиваються. При цьому, більш низькі ставки застосовуються щодо імпорту в межах квоти, тоді як підвищені в результаті тарифікації ставки застосовуються щодо імпорту понад визначені квоти. До товарів, на які поширюються зобов’язання щодо мінімального доступу, входить м’ясо, молочні продукти, а також деякі види свіжих овочів і фруктів.

Імпортери сільськогосподарської продукції мають право застосовувати один з наступних типів захисних заходів:

1. загальні захисні заходи, передбачені Статтею ХІХ ГАТТ 1994 та Угодою про захисні заходи; [5, с.6]
2. спеціальні захисні положення Угоди про сільське господарство, передбачені Статтею 5.8. [3. с.41]

Різниця між цими двома способами полягає в тому, що загальні захисні заходи можуть вживатися лише у випадку наявності серйозної шкоди або загрози заподіяння серйозної шкоди національному виробнику, тоді як спеціальні захисні заходи можуть бути прийняті без необхідності доведення негативного впливу на внутрішнє виробництво. Останній тип заходів може застосовуватися якщо імпортні ціни впадуть нижче певного рівня або обсяг імпорту зросте понад певний рівень.

Країна може застосовувати спеціальні захисні заходи тільки при наявності двох умов: якщо була здійснена тарифікація стосовно товару по відношенню до якого планується застосовувати захід; якщо у своєму Розкладі після тарифікації країна зробила по відношенню до цього товару позначку “SSG” (спеціальний захисний захід – Special Safequard).

В разі наявності цих умов країна може застосовувати спеціальні захисні заходи тільки у вигляді додаткового тарифу на імпорт (положення щодо можливості застосування кількісних обмежень в Угоді відсутні), але у разі настання таких двох обставин: швидке зростання імпорту або зниження імпортної ціни окремих партій товару нижче конкретно визначеної довідкової ціни. В першому випадку підвищені тарифи можуть встановлюватися лише до кінця календарного року, в якому вони були введені, а у другому додаткові збори стосуються лише тієї партії товару, яка стала причиною застосування захисних заходів.