Главная

Філософія: мислителі, ідеї, концепції - Кремень В.Г.

3. Філософія античності

Давньогрецька філософія охоплює більш ніж тисячолітній період - із VII ст. до н. е. до V ст. н. е. Формування і становлення філософського погляду на світ підготували міфологія, література, культура, де визначалися місце і роль людини в Універсумі, пояснювалися мотиви причин і дій. У давньогрецькій філософії ми знаходимо зародження ідей та думок, які сьогодні є невід'ємною складовою європейської духовної культури. Саме вона визначала стиль сучасного філософського мислення, вічне прагнення людини до мудрої істини, яке ніколи не може завершитися повністю.

Ключові слова

теогонія, апейрон, логос, гомеомерія, атом, ейдос, ідея, софістика, автаркія, гедонізм, матерія, форма, ентелехія,

деміург, анамнезис, евдемонізм

В період еллінізму зусилля, спрямовані на пізнання об'єктивного світу, на активну участь у політичному житті, які були притаманні грецьким філософам, поступово змінились індивідуалізмом, моралізуванням або скептицизмом і еклектицизмом. Філософів тепер цікавить не стільки питання, що є і як існує світ, скільки проблема — як потрібно жити, аби уникнути лиха, біди і небезпеки, що загрожують звідусіль. У філософії вбачається діяльність і склад думки, що звільняє людину від ненадійності, оманливості, від страху і хвилювань, яких так повно в зіпсованому житті. Разом з цим в елліністичний і римський періоди триває інтенсивне духовне життя, створюються нові школи і напрями у філософії.

Ключові слова

еллінізм, атараксія, епікуреїзм, скептицизм, стоїцизм, еклектицизм, неоплатонізм, пірронізм, фатум, гедонізм

3.1. ДАВНЯ ГРЕЦІЯ

3.1.1. ВИТОКИ АНТИЧНОГО КОСМОЦЕНТРИЗМУ

«Всі люди від природи прагнуть до знання. Вони почали філософствувати, втікаючи від незнання».

Арістотель

Початком давньогрецької філософії по праву вважається гомерівський епос, який виник на початку І тисячоліття до н. е. Епос Гомера - чудовий приклад соціантропоморфного світогляду, в якому художні, міфологічні та реалістичні елементи подано в органічній єдності.

Одна з головних проблем міфологічного світогляду - проблема початку світостворення в часі, тобто постановка питання про космічних родоначальників, які уособлюють ті чи інші головні явища природи. Такими родоначальниками для Гомера є бог Океан та богиня Тефіда. Океан - «предок богів», саме з нього «все витікає». Він - ріка, яка оперізує землю, наповнює річки, джерела, колодязі Один з його рукавів, Стікс, протікає через підземне царство.

Космологія Гомера полягає в твердженні, що світ складається з трьох частин: неба, землі та підземелля. Небо і підземелля симетричні відносно землі. Земля - нерухома кругла площина. Небо - мідне. Простір між небом і землею наповнено зверху ефіром, а внизу - повітрям. Небо підтримують стовпи, які охороняє титан Атлант. Сонце - бог Геліос, Місяць - богиня Селена, її сестра Еос - богиня вранішньої зорі. Сузір'я час від часу омиваються в Океані та відновлюють свій блиск. Підземелля складається з Еребу, Аїду і найглибшої його частини - Тартару. Вхід до Еребу знаходиться за Океаном.

Соціантропоморфізм гомерівського епосу вказує, що всі міфологічні особи перебувають між собою у відносинах кровної спорідненості. Наприклад, бог сну - Гіпнос - це брат-близнюк бога смерті Танатоса, бог жаху Фобос - син бога війни Ареса. Земля, вода і небо уособлюються братами Аїдом, Посейдоном і Зевсом. Усі ці істоти вже не є напівлюди-напівзвірі, як боги Стародавнього Єгипту, а повністю антропоморфізовані. Через людиноподібність богам притаманні їхні досить низькі моральні якості. Боги мають тілесну оболонку, вони відчувають біль, але відрізняються від людей вічною молодістю і безсмертям; у них особлива кров; харчуються вони нектаром і амброзією. Боги - не творці світу, вони лише надприродні двійники природних процесів і явищ.

В антропології епосу люди протиставляються богам, життя їхнє коротке, і вони нещасні. Обов'язок людей - приносити жертви богам, благати їх про допомогу. Але боги вільні у виборі прийняти жертву або відхилити її.

Поліанімізм. У людині розрізняють тіло і три види духу. Перший -«псюхе», тобто душа як така. Вона подібна до тіла, це його двійник і образ. «Псюхе» - початок життя і джерело руху тіла, вона залишає його після смерті та переміщується в Аїд. Другий - «тюмос» - це ефективно-вольова частина духу. Третій - «ноос», розум. «Псюхе» розлита по всьому тілу, «тюмос» міститься в грудях, «ноос» — у діафрагмі. Богам і людям притаманні всі три види духовності, тваринам - тільки два перших

Доля. Це найважливіший момент епосу, який визначається словами «мойра», «морос», «ананке», «айса». Долю не можна умилостивити, і вона могутніша за богів.

Елементами філософії в гомерівському епосі є деантропоморфізація Океану і Долі. Вона полягає в підкоренні богів безликій долі, у прославленні розуму, який є однією з найвищих людських якостей.

Важливу роль у формуванні античної філософії відіграла творчість Гесі-ода. У поемі «Теогонія», яка є прикладом релігійно-міфологічного світогляду, Гесіод ставить цілий ряд запитань, зокрема соціальних Він, апологет праці, вважає за потрібне дозволити людям збагачуватись, але чесним шляхом.

Історична концепція Гесіода знайшла відображення в легенді про п'ять поколінь людей: золоте, срібне, бронзове, героїчне і залізне. Перше покоління створили «вічні боги», і воно мало найщасливішу долю; наступні покоління жили все гірше й гірше. Час заліза - найгірший, оскільки боги завдали людям тяжких турбот, виснажливої праці, постійного горя. Але й це покоління гине, а після нього знову народжується віра в повернення до кращого. Тобто у песимізмі Гесіода вже є паростки надій на краще. У легенді про Прометея і Пандору Гесіод стверджує, що люди завжди повинні мати надію на майбутнє, яка б підтримувала, давала сили на боротьбу за краще.

«Народження і загибель світів відбувається відповідно до порядку часу».

Анаксімандр

«Справа розумних - передбачити лихо, поки воно не прийшло, справа хоробрих - справитися з лихом, коли воно прийшло».

Піттак

Першопричина. Гесіода цікавить,-що виникло першим. Цим первинним є Хаос, але не як безладдя, а як безодня, «розгорнутість» між небом і землею. Після виникнення світу Хаос у вигляді «великої безодні» лежить у його основі.

Гесіод - дофілософ, оскільки його космологічний процес - це теогонія, це ряд поколінь богів, які народилися після зародження Хаосу. Спочатку народжуються Земля, Ніч, Небо, Море, Світло, День та ін. Між богами починаються суперечки, космічний конфлікт, з'являється соціальне зло: Обман, Старість, Смерть, Туга, виснажлива Праця, Голод, Забуття, жорстокі Битви, судові Тяжби, Беззаконня тощо. Таким чином, вимальовується певна визначена картина світу. В боротьбі богів перемагає Зевс. Рух світоство-рення від Хаосу до Зевса - це сходження до порядку, світла і соціального устрою.

Передчуття філософії. Розсудлива міфологія Гесіода впритул підходить до філософії. Світ богів у гесіодівському епосі систематизовано. Роль богів зводиться до тієї чи іншої функції, їхні місця чітко визначено на теологічній шкалі. З'являється поняття Логосу (розумного слова), і перші філософи протиставляють світ Логосу світові Зевса. З погляду так званого Логосу міфологічний надприродний світ став здаватися наївним

У Гомера та Гесіода основне питання світогляду - питання про співвідношення світу і людей - виступає в звичайній для міфології формі питання про відносини між людьми та різноманітними явищами природи і суспільства, що уособлюють богів. Релігійно-міфологічний світогляд знаходиться «всередині» соціантропоморфного світогляду.

Лнтична дофілософська міфологія існувала в трьох різновидах: гомерівський, гесіодівський і орфічний.

Орфізм. Його початок пов'язано з ім'ям Орфея, який уособлював могутність мистецтва. Орфізм мав світоглядне обґрунтування в системі міфологічного світогляду, в якому вже зароджувались елементи філософії.

Початком світу орфіки (послідовники орфізму), згідно з одними джерелами, вважали сам час, згідно з іншими - воду. В антропології орфіків вказується на подвійну природу людини. В ній - два начала: низьке, тілесне, титанічне і вище - духовне, діонісійське. Життя - це страждання. Душа в тілі неповноцінна. Тіло - гробниця і темниця душі. Мета життя — звільнення душі від тіла. Дійшовши до мети, душа благочестивого орфіка досягає «островів душевних», де вона живе безтурботно і щасливо, не маючи ні фізичних, ні душевних мук.

Свідченням збільшення елементів філософії в орфізмі є зростання деміфологізації в генетичній картині світу. Зароджується монопантеїзм (для міфології як такої характерний поліпантеїзм - ті чи інші боги ототожнюються з тими чи іншими частинами природи, світу). Орфічний Зевс обнімає весь світ і вміщує його в собі.

Велику роль у підготовці античної філософії зіграли «Сім мудреців». Склад списків семи мудреців неоднозначний, але завжди серед них були Фалес, Солон, Біант, Піттак. Мудрість «семи мудреців» виявилась на тому рівні буденної свідомості, на якому вона досягає рівня «житейської мудрості»: у прислів'ях, притчах, приказках, які іноді досягають великої міри узагальнення і глибини в розумінні людини та її соціальності Це суто житейська практична мудрість, у якій немає нічого від надприродного світу, вона знаходить своє атомарне узагальнення в мудрих висловах. Афоризми (гноми) мають форму всезагального. Приклади гномів: «Нічого понад міру»; «Міра — найкраща»; «Говори по суті»; «Не дозволяй своєму язику випереджати свій розум»; «Знай свій час» та ін. Ці гноми служили для проповіді гармонізації відносин між людьми шляхом їх самообмеження. Другий тип гномів закладає не тільки моральний, але й світоглядно-філософський смисл, наприклад: «Пізнай самого себе». Третій тип гномів - це гноми Фалеса, які є провідниками мудрого світоглядного змісту: «Найшвидший розум, оскільки він усе оббігає»; «Найсильніша необхідність, оскільки вона над усім має владу»; «Наймудріший час, оскільки він усе відкриває» тощо.

• Давньогрецька філософія починається з «Семи мудреців». Саме Фалес переніс форму всезагальності, досягнуту в гномах, на світогляд.