This page has been robot translated, sorry for typos if any. Original content here.

Політична економія - Бєляєв О.О.

 

§ 2. Міжнародний поділ праці — матеріальна основа світового господарства

Історично вихідною основою функціонування та розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці. Всебічне поглиблення останнього — це той економічний фундамент, на якому ґрунтується вся система світогосподарських зв’язків.

Міжнародний поділ праці: сутність, форми прояву та розвитку

Усі країни тією чи іншою мірою включені до міжнародного поділу праці. Його поглиблення відповідно до розвитку продуктивних сил є об’єктивним процесом, який інтенсифікує міжнародні зв’язки між країнами незалежно від рівня їх розвитку і соціальної орієнтації.

Міжнародний поділ праці (МПП) — спеціалізація країн (їх господарюючих суб’єктів) на виробництві певних продуктів і послуг з метою їх збуту за межами національного ринку, тобто в інших країнах. Це, як уже зазначалося, вищий ступінь розвитку суспільного поділу праці, що виходить за національні рамки окремих держав.

МПП — складна, багаторівнева система міжнародної спеціалізації, що постійно розвивається і наповнюється новим змістом на кожному етапі суспільного розвитку. Зворотною стороною цієї спеціалізації є міжнародне кооперування. Поглиблення цих процесів зрештою призводить до зростання суспільної продуктивності праці та економії робочого часу.

До машинної стадії розвитку національних економік МПП базувалось на своїй природній основі — відмінностях у природно-кліматичних умовах країни, її географічному положенні, ресурсах та енергетичних джерелах тощо. Починаючи з машинної стадії залежність спеціалізації і кооперування від природної основи значно зменшується. Для індустріальної стадії розвитку характерна залежність спеціалізації від наявного власне технологічного фактора. Практично з цієї стадії розвитку для значної кількості країн починається процес поступового переміщення центра ваги світогосподарських зв’язків зі сфери обігу (торгівлі) у сферу виробництва, що, в свою чергу, зумовлює інтенсифікацію та зростання обсягів торговельних зв’язків.

Нині майже неможливо знайти велику галузь національного виробництва, яка б не залежала від міжнародних умов виробництва. Сфера МПП безпосередньо охоплює всі структурні складові суспільного поділу праці: міжгалузевий — промисловість, сільське господарство, будівництво; частковий — між виробництвами цих галузей; одиничний — предметна, подетальна, технологічна міжнародна спеціалізація та кооперування. Поділ праці на міжнаціональному рівні поглиблюється і знаходить більшу перспективність, ніж усередині окремої країни. Територіально і функціонально така спеціалізація проявляється на рівні окремих країн, їх груп або регіонів світу, що свідчить в цілому про подальший процес глобалізації системи виробництв, а відповідно і економічних міжнародних зв’язків.

Якісні глибокі зміни у розвитку МПП сталися за останні два десятиріччя. Вони зумовлені новим етапом НТР. Їх загальний зміст можна звести до таких нових процесів у МПП:

  • пріоритетного значення набули спеціалізація і кооперування виробництва наукомісткої продукції, прогресивні технології, нові види виробничих (облагороджених) матеріалів. Наприклад, у США на початку 90-х років до 40 % виробів усієї обробної промисловості виготовлялось у сфері наукомістких галузей;
  • фундаментальні зміни відбулися в МПП у результаті всебічного розвитку процесу спеціалізації у сфері науково-технічних знань та інформації — поява автоматизованих систем її обробки, зберігання і передачі, що зумовлено розвитком мікропроцесорних, електронних, комп’ютерних технологій (згідно з міжнародними експертними оцінками, місткість світового ринку інформаційних технологій і послуг до 2012 р. зросте до 8 трлн дол., в 1998 р. ця цифра становила 800 млрд дол.);
  • істотну роль у поглибленні МПП відіграє і процес інтернаціоналізації сфери послуг та світової інфраструктури, прогресивні зміни як в її традиційних елементах (наприклад, різних видах транспорту), так і у мережах сучасних інформаційних комунікацій.

Зрозуміло, що всі ці процеси відбуваються за умов жорсткої конкурентної боротьби між усіма суб’єктами світового господарства.

Принципи абсолютних і порівняльних переваг

Теоретичним обґрунтуванням вигод МПП є теорія порівняльних переваг. Її основи були закладені ще А. Смітом і Д. Рікардо. Так, А. Сміт під час полеміки з меркантилістами для оцінки ефективності МПП сформулював принцип абсолютних витрат. Він визначив цей принцип надзвичайно просто: основне правило кожного розсудливого господарюючого суб’єкта — ніколи не роби спробу самому виготовити те, що дешевше купити.

А. Сміт показав, що країни заінтересовані у вільному розвитку міжнародної торгівлі, оскільки вони можуть виграти незалежно від того, виступають вони експортерами чи імпортерами. Будь-яка країна володіє абсолютними перевагами, коли є такий товар, якого на одиницю затрат вона може виробляти більше, ніж інші країни. Наприклад, умовно візьмемо дві країни («X» і «Y»), які виготовляють два товари — зерно і цукор. Нехай країна «X» на одиницю затрат виробляє 4 т зерна або 2 т цукру, чи будь-яку іншу комбінацію обсягів продуктів у зазначених межах. Країн а ж «Y» за аналогічних витрат виробляє 2 т зерна або 4 т цукру, чи іншу комбінацію згідно з визначеними параметрами. У нашому прикладі країна «X» володіє абсолютними перевагами по зерну, а країна «Y» — по цукру. Ці переваги можуть бути зумовлені як природними факторами (кліматичними умовами, наявністю відповідних корисних копалин тощо), так і набутими (обумовленими розвитком технології, підвищенням кваліфікації працівників і т. п.).

В умовах, коли зовнішня торгівля відсутня, кожна країна може споживати лише ті товари і стільки, скільки вона виготовляє. Відносні ціни цих товарів на внутрішньому ринку визначаються відносними витратами на їх виробництво. У нашому прикладі вони становитимуть: 1 т зерна = 0,5 т цукру для країни «X» і 1 т зерна = 2 т цукру в країні «Y». Таким чином, виробник зерна в першій країні («X») за його реалізації на внутрішньому ринку в обмін отримає 0,5 т цукру, а в другій країні зерно коштуватиме в 4 рази дорожче (2 т цукру). При встановленні торговельних відносин між ними напрями потоків відповідних товарів визначатимуться різницею у співвідношенні витрат виробництва. Так, першій країні буде вигідно експортувати зерно та імпортувати цукор, а другій — експортувати цукор та імпортувати зерно.

Щоб торгівля була взаємовигідною, ціна якого-небудь товару на зовнішньому ринку повинна бути вищою, ніж внутрішня ціна рівноваги на той самий товар у країні-експортері, і нижчою, ніж у країні-імпортері.

Характеризуючи принцип абсолютних переваг, слід зауважити, що він — лише частковий випадок із загального правила. На це вказав ще Д. Рікардо, обґрунтувавши принцип порівняльних переваг. Рікардо довів, що країни повинні виробляти й експортувати товари, які обходяться їм відносно з меншими витратами, та імпортувати ті, виробництво яких за кордоном є порівняно дешевшим (з точки зору витрат), ніж усередині країни.

У навчальній літературі логіку дії цього принципу часто ілюструють такою реальною сучасною ситуацією: США забезпечує близько 2/3 світового виробництва кукурудзи, а це — основний вид хлібних продуктів для населення латиноамериканських країн. У більшості останніх — досить сприятливі умови для тваринництва і вирощування кавових дерев (кави). Тож, США експортують у Латинську Америку кукурудзу та імпортують звідти м’ясо і каву. Оскільки витрати на виробництво кукурудзи в США найнижчі в світі, як і в латиноамериканських країнах витрати на м’ясо (Аргентина, Уругвай) та каву (Бразилія, Нікарагуа та ін.), то обидві сторони знижують загальні витрати на ці продукти (кукурудза, м’ясо, кава) при задоволенні своїх суспільних потреб. Виграш від такого поділу праці та спеціалізації в даному разі очевидний. Він дорівнює різниці між національними витратами (які в результаті спеціалізації значно нижчі від середньосвітових) на виробництво конкретної продукції і світовими цінами. Абстрактно принцип порівняльних переваг «говорить»: сукупний обсяг випуску продукції буде найбільшим тоді, коли кожний товар виготовлятиметься там (у тих країнах), де нижчі витрати на його виробництво. Потрібно чітко зрозуміти, що спеціалізація, яка базується на таких порівняльних перевагах, міцніше будь-яких ланцюгів (навіть «кайданів» Гіменея — бога сім’ї) «сковує» світову економіку в єдине структурне ціле.

Базуючись на принципі порівняльних витрат, світова економіка досягла (і може ще досягти) ефективнішого розміщення та використання виробничих ресурсів, вищого рівня матеріального благополуччя, на що вказують в своїх працях, наприклад, К. Макконнелл і С. Брю. Разом з тим, вважають вони, це стимулює конкуренцію і обмежує монополії. Теоретично все ніби так, а у реальній практиці часто, як кажуть, все навпаки.

Наприклад, хіба можуть стати на «прю»*2 у взаємних економічних відносинах згідно з принципом порівняльних переваг більшість країн Африки, Азії і постсоціалістичних країн з перехідною економікою водночас із США або іншими розвинутими державами світу? Міжнародна практика свідчить: ні, не можуть, хоча про переваги цього принципу ми читаємо у С. Брю та К. Макконнелла. А що дала вільна торгівля (відкрита економіка) українській автомобільній промисловості чи сільськогосподарській галузі, де потенційно (особливо в останній) наша країна могла б використати відповідні переваги? Відповідь очевидна — економічне їх придушення або повний розвал.

*2: {Вислів І. Франка: «Не нам на прю з тобою стати...»}

Справа в тому, що принцип порівняльних переваг економічно доцільний, якщо країни близькі за рівнем економічного розвитку та структурою економіки. Тому досить сумнівно, щоб сучасні країни-монополісти дали «зелену вулицю» для розвитку нашої автомобільної, сільськогосподарської чи іншої галузі. Образно про цю ситуацію говорив ще К. Маркс: «Кожний скляр мріє про щоденний град».

Одночасно наголосимо, що теорія порівняльних переваг і нині зберігає свою актуальність і, як зазначив П. Самуельсон, у своїй основі вона «неприступна для критики». Це вірно, але критиці може бути підданий конкретний механізм зовнішньоекономічних зв’язків.

Переваги МПП

Кожна країна, виходячи з принципа порівняльних переваг, намагається вивозити ті товари, витрати на виробництво яких у неї нижчі, ніж інтернаціональні, а завозити ті, виробництво яких у себе в країні обходиться дорожче, ніж в інших державах. На цьому принципі формується торговельна політика будь-якої країни. Безсумнівно, країна купує і ту продукцію, яку вона взагалі не виготовляє.

Таким чином, МПП забезпечує державам певні переваги. Завдяки участі в ньому вони можуть підвищити ефективність національної економіки та добробут свого населення. Це зумовлено такими можливостями МПП:

  • участь у МПП дає змогу повніше користуватися перевагами спеціалізації на рівні країни, раціональніше використовувати свої ресурси, збільшувати загальний обсяг виробництва;
  • виробництво товарів може бути ефективним лише за умов масового виробництва і відповідно витрат, що постійно зменшуються. Місткість же внутрішнього ринку часто є недостатньою для використання переваг великомасштабного виробництва повною мірою. Особливо це стосується невеликих країн;
  • МПП сприяє повнішому задоволенню потреб населення країни. Інакше багато країн залишились би без товарів, до яких звикло його населення, але власних можливостей для їх виробництва немає або воно нераціональне;
  • участь у МПП призводить до посилення конкуренції та підвищення якості вітчизняних товарів;
  • поглиблення МПП є своєрідним фундаментом для політики мирного співіснування та успішного політичного співробітництва країн (наприклад, Європейський Союз).


 

Created/Updated: 25.05.2018

stop war in Ukraine

ukrTrident

stand with Ukraine