special

This webpage has been robot translated, sorry for typos if any. To view the original content of the page, simply replace the translation subdomain with www in the address bar or use this link.

Історія України - Полонська-Василенко Наталія: Том 2

2. Переїзди Директорії

2-го лютого 1919 року Директорія з Києва переїхала до Вінниці. і Київ негайно зайняли большевики.

Директорія покидала Київ в часи глибокої анархії та зневіри. Шукаючи допомоги, вона знову звернулася до командування військовими силами Антанти, і воно поставило такі умови для переговорів: димісія В. Винниченка, В. Чеховськогота С. Петлюри; контроля Антанти над фінансами України; звільнення з в'язниць гетьманських міністрів та владик — Антонія й Євлогія. Питання про незалежність України не ставилося. Унаслідок цих умов Винниченио вийшов із складу Директорії; він виїхав закордон. Петлюра узяв на себе обов'язки голови Директорії і виступив з партії соціял-демократів.

На вимогу Антанти створено новий кабінет міністрів, несоціялістичний. Головою його став став С. Остапенко, прихильник союзу з Антантою. До кабінету запрошено правих та поміркованих діячів: І. Огієнка (майбутній митрополит Іларіон) Є. Архипенка, О. Шаповала; від галицьких діячів - О. Назарука та інших. Але проти уряду почали бойкот соціялісти. Большевики теж повели агітацію проти Директорії, як «буржуазного уряду».

У лютому-березні 1919 року большевики, зміцнивши наступ, посунули у двох напрямках: на Мозир-Коростень, щоб відрізати війська Директорії від галицьких військ, і в напрямі з Кременчука на Бірзулу, щоб відрізати їх від військ Антанти. Під натиском большевицьких сил, Директорія 6-го березня переїхала з Вінниці до Проскурова.

Сили большевиків збільшував перехід на їхній бік повстанців Григорієва і деяких інших.

Сили Директорії танули, в них зростало дезертирство, занепадала дисципліна. З огляду на це введено нову посаду: головного отамана, якому підлягала вся армія УНР. Пост цей дано генералові Грекову, який перебував увесь час в Одесі, разом з міністром закордонних справ Мацієвичем. Фактично керівництво армією залишилося в руках Петлюри, що викликало тертя між командувачами окремих частин і збільшувало хаос. Командування силами Антанти, не подаючи реальної допомоги, виступало щораз з новими вимогами: виключення з Директорії Петлюри та Андрієвського, передачі Антанті контролі всієї внутрішньої діяльності! Директорії, об'єднання армії Директорії з армією Денікіна.

19-го березня 1919 року большевики захопили Жмеринку й відрізали ввесь Південно-Західній фронт, внаслідок чого армія була поді­лена на три частини — Північну, Південну та Проскурівську.

У Проскурові відбулося останнє засідання Директорії в її повному складі. До неї ввійшов Є. Петрушевич, як представник ЗУНР Після того Директорія поділилася: Петрушевич з Андрієвським переїхали до Станиславова, де почали урядувати майже незалежно. Петлюра, Швець та Макаренко переїхали до Рівного.

Під натиском повстанців отамана Григорієва війська Антанти по­чали евакуацію Південної України: війська Антанти мали 35.000 вояків, російські добровільці — 5.000, а Григоріїв 15.000

Уряд Остапенка, як антантофільський, утратив сенс існування На початку квітня 1919 року в Рівному переведено реорганізацію Директорії: вона складалася тепер з Петлюри, Макаренка, одного представника від ЗУНР та двох від соціялістичних партій- УПСР та УСДРП. Впорядковано функції Директорії та взаємини її з урядом Директорія мала тільки затверджувати закони, що їх укладали міністерства, і давати розпорядження лише міністерствам. На її утримання Рада Міністрів визначила певну суму

Створено новий соціялістичний уряд: головою кабінету став Б. Мартос (УСДРП), міністрами: І. Мазепа, А. Лівицький, М. Ковалевський, Г. Сиротенко. Новий уряд звернувся до народу з деклярацією, в якій закликав до боротьби з московськими большевиками. В боротьбі з ними він вирішив спиратися не на чужу силу, а на повстанців. Але — як соціялісти бойкотувати уряд Остапенка, так праві кола стали в опозицію до соціялістичного уряду Мартоса, обвинувачуючи його в большевизмі. До опозиції належали члени Директорії — Петрушевич та Андрієвський. Опозиція прагнула замінити наказного отамана Осецького отаманом Оскілком, і вночі проти 29 квітня 1919 року зроблено спробу перевороту з намаганням виорати на президента Петрушевича. Переворот не вдався, і Оскілко з однодумцями втекли до Польщі.

Повстання Оскілка внесло в армію ще більшу дезорганізацію. Оскілко встиг стягнути значні сили до Рівного і тим відкрив фронт большевикам. 5-го травня уряд покинув Рівне й евакуювався до Радзивілова, щоб там переформувати військо і підготовитися до наступу на большевиків.

У Галичині громадська опінія була ворожа і до соціялістів, і до Петлюри особисто. Президент Української Національної Ради Є. Петрушевич казав членам наддніпрянського уряду, що Антанта не вірить Петлюрі, вважає його за «большевика», і тому не дасть допомоги, поки він стоїть на чолі армії. «Українська справа загибає від командування Петлюри, армія не вірить йому, бо він не є військова людина». Такого ж погляду трималися й праві кола наддніпрянців, які скаржилися галичанам на неможливість воювати під проводом Петлюри. Однак, не встигли навіть реорганізувати армію — як почався наступ польської армії, 16-го травня поляки здобули Луцьк, де були великі склади військового майна, і взяли багато полонених; далі була зліквідована майже вся Холмська група. Ця катастрофа викликала евакуацію Директорії з Радзивілова далі — до Красного та Тернополя. Поляки продовжували наступ. «Мільярдове майно, яке з великими труднощами вдалося звезти на нашу базу — Броди-Тернопіль-Волочиське — було захоплене польським військом», — писав учасник подій, генерал Капустянський.

У травні-червні 1919 р. в армії переведено ґрунтовні реформи, завдяки яким вона стала дійсно регулярною українською армією — з тієї напівпартизанської, якою була на початку війни.

В перших днях червня українські війська повели наступ на большевиків; 6-го червня зайняли лінію Старокостянтинів — Проскурів — Кам'янець. Успіхи на фронті піднесли бойовий дух повстанців. Тільки незалежні соціял-демократи відмовилися від контакту з урядом Директорії.

У той час соціялісти самостійники, хлібороби-демократи та соціялісти-федералісти, з участю прадставника від галицького уряду підготовляли переворот. Вони хотіли усунути соціялістичний уряд і Петлюру й проголосити Петрушевича диктатором Галичини, а генерала Грекова — генеральним отаманом. Це було пов'язане з вимогою старшин та козаків Запорізького корпусу повернути на командира корпусу полковника Болбачана, який незадовго перед цим був усунутий. Болбачан, видатний воєначальник, дуже популярний в армії. був противником соціялістів. Його заарештовано й розстріляно за вироком суду.

Наприкінці червня і на початку липня большевики відтиснули армію УНР, зайняли Проскурів і підійшли до самого Кам'янця-Подільського. У той же час з заходу йшли поляки, захоплюючи територію Галичини й частину Волині. Осередком політичного та військового життя став Кам'янець-Подільський, і там зосередилася опозиція проти соціялістичного уряду. Соціялісти-самостійники відбували наради в Кам'янець-Подільському університеті. До опозиції належали видатні діячі: професори — В. Біднов, 1. Огієнко, М. Куриленко — комісар Поділля, В. Приходько — голова Подільського губерніяльного земства та ін. Вони подали меморандум, в якому заявляли, що уряд мусить скасувати трудові ради, передати селянам землю за викуп, утворити діловий кабінет з безпартійних і т. д. Але боротьба велася в легальних формах — не заколотів, а дискусій.



 

Created/Updated: 25.05.2018

';>