Главная Инвестиции Книги Інвестування - Пересада А.А.

Інвестування - Пересада А.А.

6.4. Моніторинг інвестиційного процесу

У період освоєння інвестицій (реалізації інвестиційного проекту), особливо, якщо цей період тривалий, ринкова кон’юнктура зазнає значних коливань: змінюються ціни на інвестиційні товари, а іноді і самі суб’єкти інвестиційного процесу. В цей період усі суб’єкти інвестиційної діяльності, що виконують свої функціональні обов’язки щодо проекту, повинні здійснювати постійний контроль і нагляд за процесом реалізації проекту, оцінювати поточні результати (відхилення) та вносити корективи у бізнес-план, проект організації будівництва, проект виробництва робіт, план фінансування, календарний план або сітьовий графік та інші документи, за допомогою яких можна спостерігати та регулювати освоєння інвестицій.

Механізм проведення такого постійного нагляду і контролю за процесом освоєння інвестицій називається моніторингом інвестиційних проектів. Загальний моніторинг проекту здійснює інвестор (замовник) або від їх імені дирекція підприємства, що будується. Такий моніторинг за угодою з інвестором можуть здійснювати фірма-девелопер або генеральний підрядник відповідно до договору про консорціум.

На нашу думку, залежно від функцій інших учасників інвестиційної діяльності можна конкретизувати моніторинг за видами та відповідно рекомендувати такий порядок його проведення (табл. 6.2).

Наприклад, маркетинговий моніторинг проводиться з метою забезпечення своєчасних поставок на будову матеріально-технічних ресурсів. Його здійснюють ті учасники, на яких покладено обов’язки у контрактах з матеріально-технічного забезпечення будов.

Фінансовий моніторинг здійснюється інвестором, замовником, фірмою-девелопером за дорученням замовника, а також іншими учасниками проекту на першому етапі освоєння інвестицій (проектування та будівництво) за такими показниками, як: загальний обсяг інвестицій за проектом; витрати на земельну ділянку; витрати на проектно-дослідницькі роботи; вартість будівельно-монтажних робіт (договірна ціна); контрактова вартість обладнання, інструментів та реманенту; джерела фінансування проекту; власний капітал, акціонерний капітал та інші залучені кошти; запозичені кошти, кредити банку та інші боргові зобов’язання; лізинг та інші запозичені кошти; мобілізація внутрішніх ресурсів.

Таблиця 6.2

ВИДИ МОНІТОРИНГУ СУБ’ЄКТІВ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ

Суб’єкти інвестиційної діяльності	Види моніторингу
	маркетинговий	фінансовий	технічний
Інвестори	+	+	+
Замовник (дирекція підприємства, що будується)	+	+	+
Генеральний підрядник	+		+
Субпідрядні організації	+		+
Постачальники обладнання	+		+
Генеральний проектувальник	+		+
Інші проектувальники			+
Фірма-девелопер	+	+	+
Керуючий проектом	+		+
Інжинірингова фірма			+
Фінансуючий банк		+
Страхова та перестрахова компанії		+
Іпотечний банк, інвестиційний консорціум або промислово-фінансова група	+	+	+
Аудитори		+
Міністерства та інші центральні і місцеві органи влади (по державних проектах)	+	+	+

За умов України оцінка виконання річної програми може проводитися по місяцях відповідно до прийнятого порядку розрахунків за виконані будівельно-монтажні роботи. Під постійне спостереження (нагляд) підпадають поелементно вироблені витрати на відчуження землі під забудівлю (оренда або купівля земельної ділянки), витрати на проектно-дослідницькі роботи, оплата будівельно-монтажних робіт за договірними цінами, розрахунки за поставлене, встановлене та невстановлене обладнання, інші (які не збільшують вартість основних фондів) витрати. Моніторинг здійснюється у розрізі використання джерел фінансування: власних, запозичених або залучених коштів. У процесі моніторингу виявляються відхилення від програми реалізації проекту, приймаються рішення про мобілізацію внутрішніх фінансових ресурсів, додаткове залучення або запозичення коштів.

Технічний моніторинг, крім інвестора та його представників, здійснюють звичайно генпроектувальник, інші проектувальники (у рамках авторського нагляду). Технічний моніторинг проводиться з метою забезпечення відповідності об’ємно-планувальних і конструктивних рішень, прийнятих у будівельній і технологічній частинах проекту, вимогам ДБН, технічних умов.

Звичайно експертиза та затвердження проектно-кошторисної документації проводиться до 1 вересня року, що передує початковому в реалізації проекту. Разом з тим у період освоєння інвестицій і виконання будівельно-монтажних робіт інвестор зацікавлений у вдосконаленні проектних рішень, впровадженні новітніх науково-технічних досягнень, економному використанні всіх ресурсів на будівництві, що вже розпочалося.

У більшості випадків значне підвищення цін на будівельну продукцію при стабільній економіці трапляється через корінні зміни потужності підприємства або розширення номенклатури продукції. Такі зміни призводять до розробки практично нового проекту, визначення нової ціни, узгодження та перезатвердження проектно-кошторисної документації і титулу будови. Тим часом, у ряді випадків збільшення кошторисної вартості значною мірою викликається не змінами в проекті, а відсутністю дійового контролю інвестора та інших учасників проекту за дотриманням кошторисної вартості будівництва в процесі його здійснення, низьким рівнем опрацювання проектувальниками кошторисів.

Часто мають місце факти розробки робочої документації з відступом від затверджених головних рішень проекту зі зведеним кошторисом, особливо коли проектування і будівництво здійснюються одночасно (після затвердження робочої документації на перший рік).

Дирекція підприємства, що будується, як представник інвестора виконує контрольні обміри обсягів виконання будівельно-монтажних робіт, звіряє з даними локальних, об’єктних і зведених кошторисів, перевіряє платіжні документи, звіряє їх дані з діючими кошторисними цінами і нормами. Зокрема, при аналізі сплачених і наданих до сплати документів виявляються витрати та суми, необґрунтовано (надмірно) сплачені іншим організаціям і підприємствам. Це можуть бути:

• кошти, сплачені за рахунок головної діяльності підприємств (вартість сировини і матеріалів, утримання апарату забудовника на підприємствах, що реконструються, вартість налагоджувальних робіт тощо);
• часткова участь у спорудженні загальних і відомчих об’єктів, що не належать до цієї будови;
• поточні витрати на заготівельно-складські витрати понад встановлені ліміти;
• витрати на науково-дослідні роботи, які не мають відношення до конкретного будівництва.

Припущене підрядником подорожчання будівництва, як правило, призводить до відступу від передбачених титулом строків будівництва, нормативів заділу та строків введення об’єкта в експлуатацію. Означені в титулах та узгоджені з усіма учасниками строки виконання робіт є підставою для визначення показників виконання програми робіт, що суттєво впливають на розрахунки між учасниками проекту та розміри компенсацій, які при цьому сплачуються.

Грошові і натуральні втрати від затримки понад передбачені у договорах та календарних планах строки виконання робіт (освоєння проектної потужності) є втраченою вигодою від експлуатації та випуску підприємством продукції в періоді, продовж якого були заморожені інвестиції, а також здійснені додаткові витрати, пов’язані зі збільшенням вартості і тривалості будівництва.

Після введення в експлуатацію об’єкта або його черги (пускового комплексу) інвестор продовжує фінансовий моніторинг. На цьому етапі підприємство починає виробляти продукцію, від реалізації якої створюється грошовий потік у вигляді коштів, що повертаються до інвестора, і які він починає використовувати на відшкодування інвестиційних витрат, погашення заборгованості кредиторам, а також на сплату дивідендів по залученому капіталу. На цьому етапі моніторинг інвестиційного проекту проводиться за такими показниками: загальний обсяг інвестицій за проектом, джерела фінансування, введено в експлуатацію виробничих фондів, грошові потоки, мобілізація внутрішніх ресурсів, обґрунтування інших джерел фінансування, внутрішня динамічна норма ефективності інвестицій, строк окупності введених до експлуатації фондів за динамічною нормою ефективності інвестицій.

Постійному нагляду підлягає річна програма завершення (продовження) інвестиційного процесу, відстежуються місячні планові та фактичні обсяги інвестицій, будівельно-монтажних робіт, витрати на обладнання. Аналізується рівень використання власного капіталу, залучених і запозичених коштів, виявляються відхилення, обґрунтовується необхідність мобілізації внутрішніх ресурсів і використання інших джерел фінансування. На цьому етапі в процесі фінансового моніторингу вже можна робити оцінку поточних показників ефективності інвестицій, розраховувати динамічну норму ефективності й порівнювати її з внутрішньою, визначати можливий очікуваний строк окупності інвестицій за умовами терміну експлуатації підприємства (черги), який підлягає фінансовому моніторингу. Останньому також сприяє введення в дію, починаючи зі звіту за 1997 р., нових форм статистичної звітності, зокрема 2-Кб «Звіт про введення в дію об’єктів, основних фондів та освоєння капітальних вкладів».

На сьогодні питання фінансування та державного кредитування регулюються нормативно-правовими актами органів центральної виконавчої влади. Зокрема, це Положення про фінансування і державне кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України, яке затверджене спільним наказом Мінфіну, Мінекономіки та Держбуду від 23.09.96, і запроваджене з метою систематизації комплексу питань, пов’язаних із фінансуванням та кредитуванням капітального будівництва, цільового ефективного використання державних коштів, та Положення про державне кредитування будов і об’єктів виробничого призначення, затверджене спільним наказом Мінфіну та Мінекономіки від 26.06.96, зі змінами від 31.03.98, яке визначає порядок надання бюджетних кредитів безпосередньо міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади для фінансування підприємствами всіх форм власності пускових об’єктів, а також раніше розпочатих важливих новобудов виробничого призначення, технічного переозброєння і реконструкції діючих підприємств.

З метою впорядкування процесу фінансування та державного кредитування капітального будівництва вважаємо за необхідне розробити єдиний нормативно-правовий акт, який регулюватиме всі питання щодо фінансування та державного кредитування капітального будівництва, що здійснюється на території України, в тому числі передачі в державну власність часток (паїв, акцій) статутних фондів суб’єктів недержавної форми власності у разі отримання ними відповідних обсягів капітальних вкладень. Останнє доцільно врегулювати відомчим нормативним актом Мінекономіки, Держпідприємництва, Мінфіну та Фонду держмайна, як це і передбачено Планом заходів щодо стимулювання інвестиційної діяльності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.02.98 № 12, та здійснити його державну реєстрацію.

Поки що моніторинг державного будівництва здійснюють фінансуючі банки. Кредитні взаємовідносини між ними і позичальниками регламентуються нормативними актами Національного банку України та оформлюються кредитним договором, укладеним відповідно до рекомендацій, висловлених у Положенні Національного банку України «Про кредитування». Фінансуючі банки не мають права використовувати бюджетні позички на інші цілі, тим більше, що за використання таких позичок встановлюється плата в розмірі 20 % річних від фактично профінансованих обсягів.

У свою чергу, позичальники повинні забезпечити цільове і своєчасне використання отриманої бюджетної позички та повернення її у визначені кредитним договором і положенням строки. За порушення умов кредитного договору фінансуючі банки застосовують до позичальників такі санкції:

• у разі використання бюджетної позички на цілі, не визначені кредитним договором, банк припиняє кредитування цих витрат і має право розірвати кредитний договір, про що інформує замовника, Мінекономіки та Мінфін для прийняття рішення про дострокове повернення наданої бюджетної позички;
• у разі порушення планового строку будівництва кредитування продовжується до фактичного введення в дію об’єкта зі стягненням подвійної відсоткової ставки;
• за прострочені платежі стягується плата в розмірі 0,07 % від суми заборгованості за кожний день простроченого платежу.

Кошти позичальників, що надходять банкам за користування бюджетною позичкою (відсотки), перераховуються до Державного бюджету в розмірі 60 %, а в разі застосування штрафних санкцій — 70 % від цих сум. Решта спрямовується на покриття витрат банків з обслуговування бюджетних позичок.

Згідно з положенням про фінансування і державне кредитування будов та об’єктів виробничого призначення фінансуючі банки щоквартально, не пізніше 25 числа наступного за кварталом місяця, подають Мінфіну і Мінстату звіт про використання бюджетних позичок, надходження коштів від позичальників у рахунок погашення позичок, сплату відсотків за ними та штрафних санкцій.

Контроль за своєчасним поверненням до Держбюджету коштів, що виділяються на державне кредитування, здійснює Мінфін, а контроль за додержанням проектних строків будівництва об’єктів — Мінекономіки та інші центральні органи виконавчої влади (замовники).