Главная Прочие дисциплины Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.

Розміщення продуктивних сил України - Дорогунцов С.І.

2. НАУКОВО-ТЕХНІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ УКРАЇНИ: СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Основою науково-технічного розвитку країни є науково-технічний потенціал, що являє собою сукупність усіх засобів науково-технічної діяльності та її ресурсів. Науково-технічний потенціал включає:

матеріально-технічну базу науки (сукупність засобів науково-технічної праці, наукові організації, наукове обладнання і установки, експериментальні заводи, лабораторії, електронно-обчислювальна база інформаційного забезпечення тощо);

кадри наукової системи (вчені, дослідники, конструктори, експериментатори, науково-технічний персонал);

інформаційну систему, яка забезпечує постійне вдосконалення наукових знань (наукові прогнози, банк патентів, авторських свідоцтв, банк відомостей про світові досягнення в галузі конкретних наук тощо), яка здатна до оперативної обробки інформації та надання її користувачеві;

організаційно-управлінську підсистему — планування науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР); фінансування НДДКР; структуру управління НДДКР; організаційно-управлінські структури наукових підрозділів; методи управління НДДКР.

У цій системі мережа науково-дослідних, конструкторських, проектних інститутів, а також дослідних підрозділів вищих навчальних закладів функціонує з метою виробництва, розповсюдження і впровадження в практику наукових знань, реалізації єдиної науково-технічної політики. Розвинутий науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв’язків.

В Україні створено потужний науково-технічний потенціал, спроможний вирішувати найактуальніші проблеми структурної перебудови економіки, демілітаризації технологій, посилення їх соціальної спрямованості, прискорення НТП, посилення інтенсифікації тощо. На сучасному етапі в країні є об’єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики. Функціонує потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств, зокрема наукомістких виробництв у промисловому комплексі.

Однак на сучасному етапі економічного розвитку господарський механізм не забезпечує необхідного сприйняття підприємствами науково-технічних досягнень. Наслідками негативних загальноекономічних тенденцій є зниження ефективності нагромадженого науково-технічного потенціалу, інноваційний застій (табл. 4).

В Україні нагромаджено значний досвід програмно-цільового планування НТП на основі розробки системи відповідних програм. До тих, які розробляються на національному рівні, належать державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програма фундаментальних досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. Серед регіональних науково-технічних програм, які розробляються в областях України (понад 200 найменувань), переважають програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. У галузях і на підприємствах ведеться розробка програм з питань технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій.

Таблиця 4

РОЗПОДІЛ СТВОРЕНИХ ЗРАЗКІВ НОВИХ ТИПІВ ТЕХНІКИ В УКРАЇНІ у 1994—1997 рр., % *

	1994	1995	1996	1997
Створено зразків, технічний рівень яких у порівнянні з кращими вітчизняними і зарубіжними аналогами:	100	100	100	100
вищий	3,9	0,6	1,7	1,7
відповідає	88,9	63,5	62,2	65,0
нижчий	0,3	0,8	0,5	0,5
не відповідає	6,9	35,1	35,6	32,8

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 105.

Розміщення наукових закладів, безперечно, впливає і на розміщення галузей господарства (в першу чергу наукомістких та невиробничої сфери). Водночас характер розвитку і розміщення продуктивних сил впливає на спеціалізацію наукових підрозділів, що сприяє розв’язанню нагальних економічних і соціальних проблем цих регіонів.

Розміщення наукових закладів має такі особливості. Інститути теоретичного профілю розташовані у великих науково-культурних центрах. Мережа галузевих науково-дослідних інститутів прикладного профілю, що тяжіють до виробничих баз, розміщена більш рівномірно. Переважна їх частина знаходяться в центральних районах, а на периферії — їх філії, відділення й лабораторії. Посилення інтеграційних процесів сприяло створенню науково-виробничих об’єднань.

Важливу роль у розміщенні об’єктів народного господарства відіграють провідні проектні інститути, що займаються проектуванням великих промислових підприємств, транспортних магістралей, гідротехнічних споруд, а також ті, що складають генеральні плани міст і районні плани.

Таблиця 5

РОЗМІЩЕННЯ ВИЩИХ ЗАКЛАДІВ ОСВІТИ I—II РІВНІВ АКРЕДИТАЦІЇ ПО РЕГІОНАХ УКРАЇНИ у 1997-1998 рр.*

	Кількість закладів 1997/1998, од.	В них студентів 1997/1998, тис. чол.
Україна	660	526,4
АР Крим	24	14,6
Вінницька область	26	22,7
Волинська	13	10,0
Дніпропетровська	45	38,7
Донецька	66	47,9
Житомирська	19	16,1
Закарпатська	14	8,4
Запорізька	23	18,5
Івано-Франківська	23	18,9
Київська	15	17,2
Кіровоградська	18	10,4
Луганська	38	29,7
Львівська	40	33,1
Миколаївська	17	12,9
Одеська	28	25,7
Полтавська	23	16,8
Рівненська	13	12,5
Сумська	20	15,0
Тернопільська	13	11,3
Харківська	40	33,7
Херсонська	19	13,8
Хмельницька	16	11,0
Черкаська	20	16,1
Чернівецька	17	12,7
Чернігівська	20	14,7
м. Київ	46	42,4
м. Севастополь	4	3,6

* Статистичний щорічник України за 1997 рік. — К.: Українська енциклопедія, 1998. — С. 440.

У 1997 р. в науці і науковому обслуговуванні України було зайнято 142,5 тис. чоловік, у т. ч. 4,3 тис. докторів наук і 20,6 тис. кандидатів наук.

В академічному секторі науки зосереджено понад 7% наукових працівників. Найбільшим сектором науки в Україні за чисельністю зайнятих працівників є вузівський сектор, а в ньому — вищі заклади освіти I—II рівнів акредитації (табл. 5).

Значного розвитку в Україні досягли галузевий і заводський сектори науки. Останній зосереджений переважно на великих підприємствах. Цей сектор найбільш повно представлений у великих містах Донбасу, індустріального Придніпров’я, а також у Києві, Харкові, Одесі, Львові.

З метою удосконалення управління наукою в Україні створено шість територіальних наукових центрів: у Києві, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, Одесі та Львові, які координують роботу академічного, вузівського, галузевого і заводського секторів, проводять дослідження з урахуванням місцевої специфіки.

В цілому профіль закладів науки і наукового обслуговування збігається з спеціалізацією галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери по регіонах.